henrik_kvinto в "За кожного вбитого нашого бійця буду вбивати по чоловіків і палити села ! »24 січня 1944 року група червоноармійців здійснила розстріл мирних жителів села Кургани Острозького району Рівненської обл.
із журналу "Вісник Української інформаційної служби" 1944 №2
про цей випадок із книги «Особые папки» Сталіна і Молотова про національно-визвольну боротьбу в Західній Україні у 1944-1948 рр. Збірник документів. – Львів: Піраміда, 2010. С. 26-27 :
...Страх перед нападом місцевих повстанців і почуття помсти за загиблих товаришів призводили подекуди до вчинення радянськими солдатами військових злочинів.
Характерним прикладом тут може слугувати випадок, що стався біля с. Кургани Острозького району Рівненської області.
23 січня 1944 р. на чотирьох розвідників з 8-ї стрілецької дивізії напали невідомі. Троє червоноармійців зникли безвісти, а одного було поранено, проте він утік і повернувся у свою частину.
Наступного дня кінна розвідка (до 50 бійців) на чолі зі своїм командиром - старшим лейтенантом Пічкуром — приїхала у село. Все чоловіче населення було зігнане на його північну околицю.
Пічкур запропонував селянам «видати бандитів-бендеровців, що вбили його товаришів», і пригрозив, що інакше розстріляє всіх чоловіків. Люди плакали, заперечували участь своїх односельців у вбивстві військових, просили розібратися у всьому.
Не зважаючи на ці благання, Пічкур вибрав 30 чоловіків і наказав їх розстріляти «як бендеровців». Пострілом з особистої зброї він віддав наказ двом автоматникам стріляти в людей, унаслідок чого 18 осіб було вбито, шістьох поранено (двоє з них померли пізніше), ще шестеро дивом уціліли, бо впали на землю раніше, ніж пролунали постріли.
Здійснивши розстріл на очах у всього села, Пічкур розпорядився підпалити декілька хат і поїхав, залишивши селянам свою листівку.
«Мирні православні українці і поляки! — звертався до них радянський командир. — Я сьогодні приїхав до вас, щоб помститися вашому селу за трьох бійців, яких ви вбили . За кожного вбитого нашого бійця буду вбивати по чоловіків і палити села».
Як доповідав політвідділ 287-ї стрілецької дивізії, частини якої невдовзі увійшли до села, факт розстрілу мирних громадян справив на місцеве населення таке панічне враження, що багато з них при появі червоноармійців стали ховатися по домівках . Намагаючись заспокоїти населення, командування частини назвало цей інцидент «провокаційною вилазкою ворожих елементів».
Водночас медико-санітарний батальйон дивізії надав допомогу пораненим, а тяжкопоранених було відправлено до шпиталю. Невдовзі до села прибули представники політвідділу 13-ї армії, які пояснили селянам, що факт самоуправства з боку Пічкура «не має нічого спільного із ставленням Червоної армії до цивільного населення» і що у лавах Червоної армії такі злочини є недопустимими, а винуватці їх суворо караються.
Щоб довести це на практиці, у присутності мешканців села було проведено відкрите судове засідання у «справі Пічкура». Військовий трибунал засудив двох червоноармійців до розстрілу.
Однак тількино селяни розійшлися, примушені слухати чергову лекцію про дружбу народів СРСР, військовий прокурор, «враховуючи бойові заслуги» Пічкура і те, що «громадяни після великої виховної роботи правильно оцінили факт незаконного розстрілу як такий, що нічого спільного не мав із поведінкою військових Червоної армії», запропонував замінити смертну кару 10 роками позбавлення волі ...
(ЦАМО Ф.236 ,-Оп.2635,-Спр.78 ,-л.264)
із журналу "Вісник Української інформаційної служби" 1944 №2
про цей випадок із книги «Особые папки» Сталіна і Молотова про національно-визвольну боротьбу в Західній Україні у 1944-1948 рр. Збірник документів. – Львів: Піраміда, 2010. С. 26-27 :
...Страх перед нападом місцевих повстанців і почуття помсти за загиблих товаришів призводили подекуди до вчинення радянськими солдатами військових злочинів.
Характерним прикладом тут може слугувати випадок, що стався біля с. Кургани Острозького району Рівненської області.
23 січня 1944 р. на чотирьох розвідників з 8-ї стрілецької дивізії напали невідомі. Троє червоноармійців зникли безвісти, а одного було поранено, проте він утік і повернувся у свою частину.
Наступного дня кінна розвідка (до 50 бійців) на чолі зі своїм командиром - старшим лейтенантом Пічкуром — приїхала у село. Все чоловіче населення було зігнане на його північну околицю.
Пічкур запропонував селянам «видати бандитів-бендеровців, що вбили його товаришів», і пригрозив, що інакше розстріляє всіх чоловіків. Люди плакали, заперечували участь своїх односельців у вбивстві військових, просили розібратися у всьому.
Не зважаючи на ці благання, Пічкур вибрав 30 чоловіків і наказав їх розстріляти «як бендеровців». Пострілом з особистої зброї він віддав наказ двом автоматникам стріляти в людей, унаслідок чого 18 осіб було вбито, шістьох поранено (двоє з них померли пізніше), ще шестеро дивом уціліли, бо впали на землю раніше, ніж пролунали постріли.
Здійснивши розстріл на очах у всього села, Пічкур розпорядився підпалити декілька хат і поїхав, залишивши селянам свою листівку.
«Мирні православні українці і поляки! — звертався до них радянський командир. — Я сьогодні приїхав до вас, щоб помститися вашому селу за трьох бійців, яких ви вбили . За кожного вбитого нашого бійця буду вбивати по чоловіків і палити села».
Як доповідав політвідділ 287-ї стрілецької дивізії, частини якої невдовзі увійшли до села, факт розстрілу мирних громадян справив на місцеве населення таке панічне враження, що багато з них при появі червоноармійців стали ховатися по домівках . Намагаючись заспокоїти населення, командування частини назвало цей інцидент «провокаційною вилазкою ворожих елементів».
Водночас медико-санітарний батальйон дивізії надав допомогу пораненим, а тяжкопоранених було відправлено до шпиталю. Невдовзі до села прибули представники політвідділу 13-ї армії, які пояснили селянам, що факт самоуправства з боку Пічкура «не має нічого спільного із ставленням Червоної армії до цивільного населення» і що у лавах Червоної армії такі злочини є недопустимими, а винуватці їх суворо караються.
Щоб довести це на практиці, у присутності мешканців села було проведено відкрите судове засідання у «справі Пічкура». Військовий трибунал засудив двох червоноармійців до розстрілу.
Однак тількино селяни розійшлися, примушені слухати чергову лекцію про дружбу народів СРСР, військовий прокурор, «враховуючи бойові заслуги» Пічкура і те, що «громадяни після великої виховної роботи правильно оцінили факт незаконного розстрілу як такий, що нічого спільного не мав із поведінкою військових Червоної армії», запропонував замінити смертну кару 10 роками позбавлення волі ...
(ЦАМО Ф.236 ,-Оп.2635,-Спр.78 ,-л.264)