Їдучи у метро тієї неділі, я розговорився з літнім чоловіком, який прибув з села на антифашистський мітинг разом зі ще двома десятками селян. Я поцікавився, чи він помітив десь у нас прояви фашизму. Він відмахнувся: „Та яке там...” А його товариш додав: „А я й не протів. Хай би й був. Може порядку було б більше. А то такий бардак розвели”. Перший погодився: „Да, за німця хоть порядок був”.
Богословська уже не раз із душевним надривом волала про те, що Україні загрожує фашизм і щоразу при цьому нагадувала, яким чином Гітлер прийшов до влади:
-«Вот так и сейчас все происходит. Гитлера к власти привели интеллигенты и евреи».
Як бачимо, дуже тонкий натяк на те, хто зараз відповідальний за прихід до влади „Свободи”. З інтелігентами ясно: Ю. Михальчишин („Кінчай знімати! За...бав!”), І. Мірошниченко (Куніс – жидівка), Ю. Сиротюк (Гайтана – не достойна представляти Україну). Тут справді інтелігенція так і пре. От із євреями не зовсім ясно. Бажано, щоб Богословська оголосила весь список.
Але парадокс у тому, що у нас нема не те що кандидата на Гітлера, а навіть кандидата на Геббельса.
Регіонали усю свою пропаганду спрямували на людей недалеких, для яких „фашизм” – поняття універсальне, бо це і німецькі нацисти, і УПА, і ОУН., і „Нахтіґаль”, і „Свобода”.
Волаючи про те, що „ми ж знаємо, скільки зла приніс нам фашизм”, вони насправді виголошують абсолютні нісенітниці, бо фашизм якраз не приніс нам жодного зла.
Фашизм був у Італії, Іспанії, Португалії, але у Німеччині був націонал-соціалізм.
Але є одна суттєва річ. За нацизмом і фашизмом стояла потужна ідеологічна сила. Їх підтримували філософи рівня Мартіна Гайдеґґера, письменники світової слави – Габріеле д’Анунціо, Кнут Гамсун й Езра Павнд. Одним із прихильників фашизму був і український письменник Ростислав Єндик, який написав біографії Гітлера і Муссоліні.
Відповідно антифашистські сили у Європі теж опиралися на потужний інтелект багатьох визначних мислителів та письменників.
А що маємо за плечима регіоналів та свободівців? Жодного поважного інтелектуала. Жодного значного письменника. З балакаючими головами теж проблема, бо як ті, так і другі не можуть виставити на загальний огляд більше п’яти-шести осіб з підвішеним язиком.
«Партия регионов неоднократно предупреждала об угрозе неофашизма в Украине, – читаємо у черговій агітці. – Сегодня все громче раздаются нацистские призывы к физическому насилию и террору по отношению к инакомыслящим, людям другой веры, национальности, языковых традиций”.
Однак усе це насправді стосується не „Свободи”, а самої Партії регіонів. Ось де фашизм!
За прикладом ненависті до „язикових традіцій” теж далеко ходити не треба. Це і Богословська, яка обурювалася, що Пушкіна „перевели на немыслимый украинский язик”, і Лєвчєнка, який узагалі заперечував право української мови на існування, і Табачнік, і Калєснічєнка, і ціла зграя різних бузин, чалєнок і т. д.
До цього додаймо зрощення влади і бізнесу, влади і криміналу і маємо усі ознаки регіонального фашизму, який опирається на тоталітаризм. За твердженням підручника з політології характерні риси тоталітаризму такі:
- „сильно централізована, моністична структура влади, в якій панівна група не несе відповідальності перед виборним органом”;
-„монопольний політичний контроль над економікою та іншими сферами суспільства”;
-„влада належить масовій політичній партії, організованій недемократично довкола лідера; влада партії забезпечується шляхом її зрощення з державними органами й повного одержавлення суспільства”;
-„терористичний поліцейський контроль за поведінкою громадян”;
-„вимога до громадян активно виявляти відданість і підтримку режиму”;
-„громадсько-політичні, недержавні організації існують формально, стають продовженням тих чи інших державних або партійних організацій, їхня діяльність докладно регламентується”;
-„монопольна, деталізована ідеологія, що легітимує режим й обґрунтовує його історичну місію”.
Упізнали? Це саме та країна, де живемо ми.
Повністю ТУТ :