mysliwiec (mysliwiec) wrote,
mysliwiec
mysliwiec

Отак-от, живе людина, російською розмовляє, а що в нього в душі, хто зна...

Розмовляємо з Дмитром БІЛИМ – кубанським козаком, письменником, доктором історичних наук, доцентом кафедри українознавства Донецького юридичного інституту:

Тобто по селах та галицька регіональна ідентичність збереглася краще. Натомість у містах галичани, як демонструє мій досвід 1990 року, стали неофітами, більше русскімі, ніж русскіє, совєтські й донецькі разом узяті, що при кожній нагоді демонстрували своє вірнопідданство.

Запросили мене раз на весілля – пограти на акордеоні. Все як годиться: випили, потанцювали та присіли відпочити. І тут раптом відсепарувався гурт, який заспівав українських пісень. А решта зашепталася: дивіться, хахли по-свойому заспівали. Так що назовні ніби всі однакі, а все-одно різниця є, українська ідентичність проявляється на таких низинних рівнях.

Між іншим, є в нас різні осередки козацтва. Один із них очолював виходець зі Станіславщини. От я його запитую раз:
-"Адже ти гуцул, так?
– Так.
– Тоді уяви собі, що я, кубанський козак, очолив якесь товариство гуцулів. Що б ти зробив?
– Дав би в рило.
– А мені, козакові, як на тебе дивитися? – кажу".

Такі-от парадокси української галицької ідентичності на Донбасі.

Або ще такий приклад. Я сам із Макіївки, а напроти мешкала родина з Західної України. І коли той наш сусід напивався, то казав:
-"Я помню 1938 год, ксьондз идет, и если я ему не поклонюсь, то он меня палкой по голове… и я плачу… Спасибо советской власти, шо нас освободила…"

А були й інші сусіди, один – бандерівець, офіцер УПА, що відсидів, а в іншому під’їзді мешкав колишній "ястребок". Мабуть, вони були з одного села й мали між собою якісь криваві порахунки. От вони сходились, напивались і сперечались до бійки, хто від кого ховався й хто що кому винен. На бійку виходила подивитись вся околиця. Але в будні дні, коли не п’яні, то нормально, просто не віталися, може.

Або йдемо, назустріч бабця, розмовляє чистою українською. Мій товариш питається, чому не повертаєтеся на Західну Україну, а вона:
– "Не хочу, щоб мене там убили бандерівці, тут мені краще".

Ніколи не забуду такий випадок. До шахти від мого будинку було дві зупинки тролейбусом. І ми малими їздили на шахту попити газованої води, за яку там не треба було платити (шахтарі наповнювали цією водою пляшки, коли спускалися в забій).
І якось мої товариші посварилися й у тролейбусі почали обзивати одне одного:
-"Та ти дурний бандера"...
А коли ми вийшли з тролейбуса, підійшов до нас шахтар, високий, чорнявий, з вусами, я його добре запам’ятав… та бере цього за шкірку, що кричав "про бандеру":
-"Ти, бля, знаєш, падла, хто такий Бандера, свинота?".
І дивлюся, в нього такі очі, що зараз розмаже його об той тролейбус.
-"Гавкни мені ше раз шось про бандерівців, поняв?" – і пішов.

Або ще. Коли 1990 року ми зробили вертеп, ходили, співали – і тут раптом чоловік назустріч, розплакався.
-"30 років не чув коляди", – каже. Виявилося, що він з Тернопільщини, грошей дав.
Жінка його російськомовна ледве відтягнула його від нас. Так він і пішов з сльозами на очах. Тобто галичани приховували свої почуття, але іноді це проривалося.

Отак-от, живе людина, російською розмовляє, а що в нього в душі, хто зна?"
Tags: судьба и образ
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 13 comments