-- Чесно кажучи, я ніколи не думав про ті гроші. В першу чергу для мене важливе відчуття наближення до Тараса Шевченка як духівника народу.
Ми свого часу писали чимало "паровозиків"… - Так, про партію, про комсомол. Але воно ж не превалювало.
Зате була абсолютна державна підтримка. І була розроблена система виховання культури – високої культури, не поп-культури.
- Але був відбір.
А колись ми могли за гонорари поїхати в Ялту чи в Коктебель, там була розкішна закрита зона, де не було ні наркоманів, нічого. Сиди і працюй, і море поруч.
Зараз все пропало, все знищено.
От ви говорили про конформізм. А як? Або тебе в теплушці повезуть, або шукай спосіб вижить, щоб не сидіти в тюрязі.
- Якби я не полетів на БАМ, то сидів би там, де сиділи мої колеги. Це було, як лотерея. Крім того, я ніколи не був задиракою, був непублічним, на трибуни не ліз.
В нас за 21 рік не вироблена модель державного будівництва. Комуністи за 70 років зуміли зробити прекрасну модель – дитя з дитячих ясел незримо формували в ідеології комуністичній.
В нашого покоління була святість у ставленні до старшого покоління. Хіба ми не хуліганили? І в міліцію по п’янці попадали, але ми пам’ятали, що Спілка письменників – святий дім.
- А хіба ми не знали, чим займаються старші письменники? Ми знали, хто кого відправляв на Соловки.
Але є природній відбір. Є Тичина, і є Сємьон Гордєєв, який підписував списки, відправляв у заслання, клав пістолет на стіл і погрожував убити.
Тоді була етика старшої людини.
А стосовно образної системи, то треба виходити з того, що українське слово мелодійне, семантично багате. Треба відтворити мелодику, пісенне коріння.
Поміняєш місце слова – з’являються додаткові смисли, звучання.
Бо поезія – це рідна сестра музики.