mysliwiec (mysliwiec) wrote,
mysliwiec
mysliwiec

Хто , як, і навіщо стає росіянином, і чи є сьогодні в Росії такий етнічний народ.

(Цей текст, пізніше перекладений мною російською на прохання тих, хто зовсім не розуміє українську, тут:
Кто, как, и зачем становится русским, и есть ли сегодня в России такой этнический народ)


В журналі "Український тиждень" ( № 3 (220) від 19 січня 2012 року), в статті "Як українці стають росіянами", надруковано лист Дениса Дунаса з Москви.
Тож, спочатку цей лист, а потім моя "післямова" до нього:

ПОШУК ІДЕНТИЧНОСТІ

Моя мама переїхала з міста Пирятин, що в Полтавській області, до Москви, коли їй було 25 років. Батько перебрався туди із селища міського типу Чечельник, що на Вінниччині, у віці 27 років. Я виріс і народився в Білокам’яній і вважаю себе москвичем, росіянином.
Щоліта аж до першого курсу університету я проводив час в Україні. Свіжі фрукти та овочі, купання в річці, збір яблук, годування поросят і нутрій – цим не можна було здивувати моїх однокласників. Навіть історія про те, як я упав у туалет, – той, який на вулиці з викопаною ямою, – не мала такої популярності в Москві, як дещо інше – українська мова. За літні місяці мені вдавалося її непогано опанувати. Небагато що може розсмішити справжнього москвича так, як сказане українською речення чи хоча б слово.

Напередодні отримання паспорта громадянина РФ баба Ніна під час мого чергового приїзду до України запитала: «Яку національність я волію занести в документ: росіянин чи українець?» На що їй відповів: «Звісно ж, росіянин! Я ж виріс і живу в Москві».
– «Батьки твої украiнці і сра... ти, а не москвич! Ти хохол!». У підсумку я отримав паспорт громадянина РФ, де не було графи «національність».

Якось цілий рік я був вегетаріанцем. Зірвався саме того дня, коли моя мама привезла з України кров’янку і сало. Поїдаючи їх, я переконував себе, що кров і жир – це ж не м’ясо, і як же не пощастило мусульманам, які ніколи не дізнаються, яке смачне українське сало з часником. Мені нелегко далось усвідомлення того, що ніякий я не вегетаріанець і що, можливо, навіть трохи хохол.

Недавно моя українська подружка пояснила мені, що бувають хохли, а бувають українці. Що «хохол» позбавляє особистість права на гідність. Згоден, коли мене так називають, трохи образливо. Але тут, у Москві, «українець» звучить так само, як «молдаванин» чи «білорус», а для декого і як «таджик». Зате один відомий у Білокам’яній професор МДУ ніколи не втрачає нагоду назвати себе хохлом. З його вуст це звучить навіть гордо.

Я бачу, що для деяких народів, наприклад кавказьких, коріння справді дає про себе знати. Кілька разів мені доводилося спостерігати, як чеченці танцювали лезгинку навпроти Кремля. Зате я жодного разу не бачив українців, які танцювали б «люлі-люлі» під зірками башт. Мабуть, у бінарній опозиції «росіянин – кавказець» опозиції більше, ніж у дихотомії «росіянин – українець».

Я дуже люблю звучання західної української мови. Вважаю, що вона гарна і схожа на польську. Але ніколи не думав про те, щоб почати її вивчати. Опанувати б англійську. Мені не подобається та «сільська» українська, якою говорять родичі зі Східної України і мої батьки одне з одним. Схоже на якесь перекручування російської. До мене я їх прошу звертатися російською або ж літературною українською, як я називаю мову міста Львова.

Ніколи не задумувався й над тим, чи є в Москві українська діаспора. Але навіть якби й був якийсь клуб українських знайомств, кружок рукоділля чи вільний майстер-клас із приготування вареників, навряд чи туди пішов би. Я не звик вибирати інтереси або друзів за ознакою національності та походження. Особливо мене дратувало б, якби мене змусили туди піти або наклали моральне зобов’язання шанувати коріння.

У меню ліцензійних dvd-дисків є опція вибору української мови. Якось ми з матір’ю переглядали мультик про папугу українською, і мені це подобалося. Але в мами розболілася голова. Вона сказала, що їй доводиться напружуватися. «Ти ж українка», – зауважив я. – «То й що, мені тепер одягти національний костюм, заплести колосок і ходити в ньому по квартирі? Борщ із пампушками готую, і вистачить».

На мою думку, ніщо не формує людину більше, ніж соціальний контекст. Повторюся, я виріс і народився в Москві і вважаю себе москвичем, росіянином. Не знаю, чи правильно це і логічно, але знаю точно: це природно. Вимовити «я українець» не штучно (я) не зможу.

Моя мама, коли скучає за Батьківщиною, каже: «Рiдна Україна!» – і мріє разом із батьком зустріти там старість. Якщо я не назбираю грошей на будиночок у Швейцарії, то теж віддам перевагу Україні над Москвою.


* * *
Цей лист ще одного "русского в пєрвом поколєнії" суттєво допомогає зрозуміти феномен русского народа- тобто те, чому тільки і саме до нього органично пасує відомий вислів- "Умом ... нє понять, аршіном общім нє ізмєріть"...

Сучасне розуміння терміну "народ, нація", по перше- стосується "Уявних спільнот" (Б.Андерсон), яки з"явилися після "весни народів" в 19 столітті.

По друге- з двох не тотожніх понять- "політична нація" і "етнична нація", тут буде йтися про "етничну націю".

Коли все відбувається "природним шляхом", то (звісно- напівжартома),- маємо таку картину:

"Сравнительный анализ национализма и волос на лобке юноши"
http://mysliwiec.livejournal.com/31941.html


А якщо без жартів, то маю підозру, що "русский народ" тільки формується- ( як підліток в якого починають грати гормони). І до сьогодні йому потрібен Батько - Цар - Генсек - Лідер.

Логіка така- щоб зробити тісто господиня має "кинути до діжки" і там змішати- борошно, дріжжи, сіль..... додати воду... і ЗАЛИШИТИ В СПОКОЇ шоб дозріло, шоб віграло, шоб перебродило.

Тільки після ціого вона отримає готове тісто.

Взяти гагаузів - ім вистачило 200 років (спокою) окремого життя від Османської імперії, щоб вони "відчули" себе окремим народом. Віра у них православна, мова- на основі західно- огузського діалекта турецької. Жили б вони серед турків, на другому березі Босфору, напевно сьогодні вважали б себе турками христіанського віросповідання.
Хто зна, - якби років з 200-300 тому, тодішній конгломерат "въ–очью русѣющих - Корелы, Зырян, Пермяков, Вогулов, Вотяков, Черемисов" затримався у свому тодішньому складі, то може і створилася б до сьогодні з них справжня єтнічна спільнота,...  але не склалося...
В Росії за всю ії історію не було часу, коли б "те, що попало в діжку" було би залишено в спокої, щоб визріло, виграло, перебродило.
Весь час додавались нові землі з новими "плємєнамі", і все це летіло в той казан.

Тільки но починало там, в казані, щось формуватися( елементарно- щоб люди склали і почали співати своїх пісень, 20 років замало- треба хоч щоб вже син співав свому синові, і казав- "Слухай, дитино- цю пісню ще твій дід молодим співав")...

А вже наступний правитель додає туда нову порцію дріжжей, додається новий "інгредієнт", і так без перестанку.

Там де народи вже є, не виникає питань - а як визначити хто такий /грузин/японець/швед.
І то попри всю внутрішню відмінність, наприклад в ГрузіЇ- Менгрелів від Сванів чи Пшавів чі Імеретинців. У Менгрелів з 13 сторіччя мова настільки "пішла вбік" від загальної картвельскої, що дуже багато слів ще подібні, а багато взагалі вже зовсім інші. Наприклад грузинською вода- "цхали"- менг.- "цкаро", хліб- груз.- "пурі", менг. "кобалі".
Але коли хтось зовні запитає, то ВСІ вони скажуть- ми грузіни (картвелі).

Я звернув увагу (особливо перед 4м числом, з щорічним "Русскім маршем"), що в Росії самі свої, між себе не можуть дійти згоди - кого саме вважати "Русскім". При чому всі (принаймні більшість з них) свято впевнені, що такій народ мало того що є, так він вже є 1000 років і має відповідно 1000 лєтнюю вєлікую культуру, мову, державу... Тобто - повний комплект-"Всьо прі нём".

А придивитися ближче- все розбігається на окремі частини, котрі якщо не явно запозичені (а честіше сказати - вкрадені)  у інших народів, то такі, по яким видно іх свіженьку, тільки вчорашню запозиченість від інших народів.

Є, звісно окремі випадки, коли людина про себе каже - "На обличчя я чистий поляк, і я сам про себе так думаю (є в нього такі слова), а ми його знаємо як "арійца- бєлокурую бєстію"- Фрідріха Ніцше, а не Фредеріка Ницького (як писалося його призвище до онімеччування), але ж не так массово?

З одного боку- та 18го сторіччя, "весна народів" коли повиростали інші, вже пройшла, вже модерн і постмодерн, вже людство інше. Вже більш зручни часи для "політичної нації".

З другого боку, наприклад у чехів,- "будитель" Масарик не так вже і давно розказав чехам "хто вони такі", та і у Греків подібне було. Але там була неперебрехана основа.

Ця "уявна спільнота" (російська)- до Івана Грозного "взрастала" на грунті автохотнів- фіно-угрів, булгар. Потім, з приєднанням слов"янських земель, в ту "діжку з тістом" почалося - що далі, то більше додавання української складової.

З 1917 року і до 1991 цей процес (переміщення мас людей на просторах імперії) набрав таких масштабів, що зараз треба дуже постаратися, щоб знайти сім"ю, де декілька поколінь (особливо в містах) живуть на тому самому місці, що і 100 років тому.

І тут починається саме цікаве:

Природа живе по своім законам. Люди це частково розуміють, коли дбають про зникаючі види тварин, рослин, заводять "Червоні книги"...

Тобто, на загал, в природі не диє закон ринкової "економіки" - "виживає сильніший" в "пласкому розумінні". Коли в результаті "конкуренції" на Землі залишились тільки одна "найкрасивіша квітка", тільки один вид "хижої прісноводної риби", один вид "хвойного дерева", один сорт "найсмачнішого яблука".

Я не помилково взяв в лапки слово економіка- тому, що більшість з того що нас оточує, і що ми називаємо цим словом, насправді є "Хремастикою".
Про що вже давно написав Аристотель:

Про небезпеку саме таких речей, схоже, й розмірковував Аристотель (в IV ст. до Р. Х. першим визначив економіку як науку- економіка («впорядкована домівка» – від ο?κος – домівка, νόμος – порядок, закон)):
«Хрематистика (діяльність, орієнтована на зиск, від χρημα – майно.) розташована поруч з економікою,.. але вона – не економіка, а спрямована на експлуатування.

На неї працює лихварство, що… черпає прибуток із грошей, а не з речей, до розповсюдження яких запровадили гроші...
Тому цей вид збагачення найбільш збочений» (Політика, Кн. 1).



Коли для дитини рідна мати красивіша за всіх матерів світу, коли кожна культура кожного народа - всі (і тільки всі разом) створюють цілісну картину світу, коли доросла людина любить свою сім"ю більше ніж сім"я сусіда (хоча поряд є і щасливіші, і заможніші, так само як і бідніші і нещасніші), свій народ, то це одне.

А коли (вже в системі цінностей Хремастики) людина починає пояснювати:

-Я "приєднуюсь до цього "народу" , бо він "перспективніший", бо мова його "вєлікая і могучая"- на відміну від батьківської- "смішної і незграбної"....
(-Іду працювати на цю фірму, при цьому треба якнайліпше виконувати всі вказівки Хазяіна і топ-менеджерів фірми, з надією колись і самому потрапити в іх коло, бо ця фірма великий гравець на міжнародному ринку, а фірма батьків не така відома)...

То то вже не думки дитини про рідну сім"ю, не слова подружньої пари "Буду поруч і в горі, і в радості, поки смерть не розлучить нас", а думки "бізнесмена".
З обов"язковою вигодою-прибутком, з конкуренцією - "виживає сильніший",
З прихованною можливістью перекинутися на бік ще сильнішого конкурента- (получіть болєє вьігодноє бізнєс- прєдложєніе)...

Якщо в "природних координатах" сім"я щаслива тим, що ім добре проміж себе, то в "Хремастиці" треба постійно змагатися, порівнювати себе з конкурентами, щось всім (і собі) постійно доводити. Всім же відомо, що той, хто "зупинився",- вже "загубив лідерство".
І тоді ціла "національна ментальна травма". Як то ми переживемо таку ганьбу, що вже не є супердержавою (суперфірмою яка втратила ринки збуту і капіталізацію)? Що нас вже не весь світ боіться?
Треба срочно наздоганяти, бо інакше- банкрот.

В Росіі вже давно в національному питанні "перевели стрілки" на цю, Хремастичну колію.

Ось тому- всі спроби підійти до розуміння Росіі в системі "координат природи"- тобто зрозуміти і поміряти "общім аршином" - закінчуються ничім.

Тому правителі Росіі так негативно відносяться до природного бажання народів мати свою державу, називаючи "норму"- " злочинним збоченням".

Раз ставши на ту колію, людина починає несвідомо діяти як менеджер з тої Хремастики.

Розкладає по полочкам - це "престижніше", тому для мого статусу "природно" бути членом колективу фірми "Фіат". мені приємно відчувати себе "одним з родини Фіату"- у нас (Фіата) стілько призів і досягнень...

А моі батьки- з іх "Запорожцем"- так це ж так смішно, для мене, такого сучасного і конкурентного.

А ось тут- пастка, навіть дві пастки.

Перша-
(що знаходиться "на коліі Хремастики")- завжди знайдеться "ще крутіша фірма" (він несвідомо це відчуває, коли пише про те, що непогано би вивчити англійську мову- бо за нею стоять Роллс-Ройси и Бентлі- а то набагато крутише Фіата).
Друга-
(частиною свого єства він "пам"ятає про "природну колію" на якій він залишив свою стару бабцю)- коли він визнає, що як вже такі не вдасться "роблячи карьєру" втрапити до "фаміліі Бентлі" ( "Якщо я не назбираю грошей на будиночок у Швейцарії)", то залишає собі можливість повернутися до "природного стану речей" ( "то теж на пенсії віддам перевагу Україні над Москвою" ).

Так закінчує свого листа цей "русскій в пєрвом поколєніъ".

Що то з того всього буде далі???

Відбувалося б це все десь на іншому боці Земної Кулі- то Бог їм суддя, - най бавляться, що малі діти...

А то ж поряд,- "за парканом"...

Кому побажаєш таких "братів- сусідів"?

А так хотілося б вздовж того паркану квіточок насадити, вуликів під вишнями поставити,..
Щоб з потім з приязним сусідом (з за того такі паркана) посидіти в затишку, у неділю надвечір, потеревеніти про щось розумне,- "за життє"...

* * *
P.S.
В кожій спільноті неофіти стараються показати, що саме вони і є найдостойніші сред решти. Новонавернені діють за принципом, що сформулювали іудеї, котрі і самі багато натерпілися від таких:
"дєд-ортодоксальньій єврей, сьін-вьікрєст, внук- ярьій антісєміт".
Чомусь більшості кидається в очи майже виключно ті випадки, коли в "русскіє в пєрвом поколєніх" записуються пасіонарії- "Россіі вєрньіє жидьі".
Але якщо ви придивитеся уважніше до тих, хто сьгодні робить погоду в РФ, то виявиться, що всі пасіонарні росіяни, то "русскіє в пєрвом поколєнії" різного етнічного походження -  зі всіх автохтонних (корінних) народів Рос. імперії, СРСР і РФ.
І тоді стає зрозумілим, механізм того явища, котре набагато піздніше назвали "Стокгольмским синдромом"- людина все життя по краплі вичавлює з себе ментальність "свого роду по батьку і матері" і декларує зневагу до того, чого вона зреклася на користь нової, на ії думку вищої ідентичности.
Якщо він з українців, то такі найбільш гидують хохлами, якщо "з мордви", то зверхньо-презирливо відносится до чухни всякої- як ці два мужичка[про котрих писав Купрін: :]про котрих писав Купрін

Однако недалеко то время, когда финны притворялись глухими, и немыми, и слепыми, едва заслышав русскую речь. Это было в эпоху крутых мер генерал-губернатора Бобрикова. И то сказать, хорошо было наше обрусительное культуртрегерство.
.................... ( когда цитируют этот отрывок , то 99% цитирующих, этот первый абзац, который про русифиацию, пропускают)
....................
Помню, лет пять тому назад мне пришлось с писателями Буниным и Федоровым приехать на один день на Иматру. Назад мы возвращались поздно ночью. Около одиннадцати часов поезд остановился на станции Антреа, и мы вышли закусить. Длинный стол был уставлен горячими кушаньями и холодными закусками. Тут была свежая лососина, жареная форель, холодный ростбиф, какая-то дичь, маленькие, очень вкусные биточки и тому подобное. Все это было необычайно чисто, аппетитно и нарядно. И тут же по краям стола возвышались горками маленькие тарелки, лежали грудами ножи и вилки и стояли корзиночки с хлебом.
Каждый подходил, выбирал, что ему нравилось, закусывал, сколько ему хотелось, затем подходил к буфету и по собственной доброй воле платил за ужин ровно одну марку (тридцать семь копеек). Никакого надзора, никакого недоверия. Наши русские сердца, так глубоко привыкшие к паспорту, участку, принудительному попечению старшего дворника, ко всеобщему мошенничеству и подозрительности, были совершенно подавлены этой широкой взаимной верой. Но когда мы возвратились в вагон, то нас ждала прелестная картина в истинно русском жанре.
Дело в том, что с нами ехали два подрядчика по каменным работам. Всем известен этот тип кулака из Мещовского уезда Калужской губернии: широкая, лоснящаяся, скуластая красная морда, рыжие волосы, вьющиеся из-под картуза, реденькая бороденка, плутоватый взгляд, набожность на пятиалтынный, горячий патриотизм и презрение ко всему нерусскому - словом, хорошо знакомое истинно русское лицо.
Надо было послушать, как они издевались над бедными финнами.
- Вот дурачье так дурачье. Ведь этакие болваны, черт их знает! Да ведь я, ежели подсчитать, на три рубля на семь гривен съел у них, у подлецов... Эх, сволочь! Мало их бьют, сукиных сынов! Одно слово - чухонцы.
А другой подхватил, давясь от смеха:
- А я... нарочно стакан кокнул, а потом взял в рыбину и плюнул.
- Так их и надо, сволочей! Распустили анафем! Их надо во как держать!

Немножко Финляндии
Январь 1908


До речи- статистика "корінних народів Росіі" також тане на користь збільшення кількости "русскіх" завдяки ось таким "русскім в пєрвом поколєніі":

Коли випадково побачив перше відео, то ще не зная абсолютно нічого про цю людину, запитав у нього:
-"Вот смотрю видео, и не могу понять, что это за акцент такой у дедушки? Такое впечатление, что он по русски с гостем разговаривает из уважения (иногда с трудом подбирает нужные слова, ошибается пару раз в падежах...), а дома говорит на другом языке.
Я ошибаюсь, или оно так и есть?"

Відповідь:
-"Да, Александр Ильич всю жизнь говорит на коми языке. Но если бы мы сделали по-коми материал, пришлось бы все переводить."
http://ucmopuockon.livejournal.com/1014209.html?thread=2710465#t2710465

Виявилось що:
1) Людина, як і кожен пор"ядний Комі (нагадую, що Комі-перм"яки- фіно-угорський народ), любить, знає і вивчає свій рідний Край:
http://ekishev-yuri.livejournal.com/307389.html#cutid1

2)
Ось та розмова з дідом, котрого автор відео наводить за приклад справжнього "русского мужика"- "соль зємлі русской" (те, що російська мова не є рідною для обох, відчувається,- просто по діду це видно більше):
http://ucmopuockon.livejournal.com/1014209.html?thread=2710465#t2710465

3) Тут він вже "русскій" (промова перед Народом):
http://ekishev-yuri.livejournal.com/325331.html

4)Братні слов"янські відчуття героя до "братів-білорусів" ( тут він вже слов"янин):
http://ucmopuockon.livejournal.com/1102966.html

* * *
А чого вартий лише один полум"яний трибун- об"єднувач слов"ян- ерзя Кирило/Гундяєв!:
"Ни мордвины, ни мордва. Их настоящее имя – эрзя и мокша".
http://mysliwiec.livejournal.com/357577.html

P.S.

Казалось бы- при чем тут Аристотель? (народ=толпа и народ=семья)

* * *
Представьте себе, что вы детектив, которому надо найти определенного человека.
Первое и обязательное условие- вы должны знать приметы того кого вы ищете:
Возраст, рост, вес, цвет волос, глаз, комплекцию, шрамы и увечья, татуировки, есть ли усы или борода, какая прическа и.т.д.
Если вам дали задание найти реального человека, то составить такое описание (полное или неполное) всегда можно.

Но если вам начинают рассказывать, что надо найти того, у кого нет головы, или наоборот- две головы, или что у него левая половина лица как у башкира, а правая как у финна, левая рука- как у украинца, а правая- как у татарина, что если посмотреть на него слева- то выглядит он стариком, а если сверху, то подростком, а сзади- женщиной и.т.д.,- то перед вами не реальный человек, а мифический, не существующий в реальности, персонаж.

Точно так же-
Если я хочу "по приметам" найти какой-нибудь народ, то в эти "особые приметы" входят: (дальше здесь:)



Цей пост ще є тут: http://mysliwiec.dreamwidth.org/715098.html
Tags: кажущееся и действительное, судьба и образ
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 46 comments
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →