Поздравляю одесситов с днём украденной истории города Сегодня- день переименования Гаджибея в Одессу
Сьогодні побачив щось подібне, але вже про Петербург- "Північну Пальміру".
І якщо Вінничук пише:
-Міста зазвичай пишаються своєю історією. І лише град Петра гордо відрікається від минулого. Бо Північна Пальміра в уяві Петра і в суспільній свідомості мусила народитися винятково на порожньому місці,
- то це стовідсотково відноситься і до Одеси в уявленні мешканців Рос. Імперії - "Пальміри Південної"
Місто без роду
Яких тільки міфів не творять народи заради того, щоб наступні покоління побачили історію у привабливому забарвленні.
Але російська історія – це суцільний міф, зітканий з нахабних фантазій. Згадаймо рядки з поеми О. Пушкіна "Мідний вершник"
На берегу пустынных волн
Стоял он, дум великих полн,
И вдаль глядел. Пред ним широко
Река неслася; бедный челн
По ней стремился одиноко.
По мшистым, топким берегам
Чернели избы здесь и там,
Приют убогого чухонца …
Ця картина наскрізь фантазійна і далека від правди. Земля, яку колись називали Інгерманландією, зараз це Санкт-Петербурзька область, ніколи не була пустельною.
Першими з'явилися тут угро-фінські племена іжорців та воді, потім – карели, а відтак в Інгрію почали проникати слов'яни.
З VIII ст. тут з'являються і вікінги. У червні 1300 р. шведи побудували фортецю Ландскруна, торгову гавань зі всіма причалами, портовими магазинами, складами та судноремонтними майстернями, а поряд почало формуватися місто.
На терені теперішньої Санкт-Петербурзької області на початку XVII ст. існувало кілька десятків московських сіл (всього 1 082 садиб і 1 516 душ чоловічої статі); іжорські,водські, вепські та фінські селища за кількістю мешканців перевищували московські у кілька разів.
На Васильївському острові розташувався маєток Якоба де ла Гарді, блискучого воєначальника і мудрого політичного діяча, у 1611 р. за його ініціативою на місці Ландскруни заклали торгове селище Нієн і фортецю Нієншанц. Нієн стрімко ріс, і у 1632 р. король Густав II Адольф дарував йому міські права і торгові привілеї.
Населення Нієна швидко зростало, на початок 1650-тих років воно уже сягало 20 500 осіб. Нієн щорічно відвідувало понад сто кораблів зі Швеції і її балтійських володінь, а також кораблі з Німеччини, Голландії, Данії, Англії, Польщі та Франції.
1642 р. новим указом королева розширила права і привілеї, а також дарувала Нієну герб – лева з мечем.
Місто також отримало право влаштовувати щорічно тритижневі ярмарки, в яких брали участь багато балтійських і європейських країн, Новгород, Москва й інші міста Московії. Нієнці мали понад сто торгових суден, а довкола розкинулося понад 40 сіл.
У 1656 р. цар Алєксєй Михайлович, намагаючись оволодіти Балтійським узбережжям, розв'язав війну зі Швецією. Московити оточили шведську фортецю Нотебург, а тисячний загін під командуванням воєводи Петра Потьомкіна рушив до Нієна.
Місто не було готове до війни і тривалої облоги. 30 червня 1656 р. московити захопили Нієн і спалили біля 500 будинків.
Усі будинки розграбували, а жителів, що не встигли сховатися, убили, причому за традиційною уже звичкою московитів, не щадили ані жінок, ані дітей.
Як у Батурині. Проте загін Потьомкіна не міг довго перебувати в розграбованому Нієні, де не залишилося ні даху, ні харчів, московити залишили місто і відійшли до Нотебургу.
А незабаром за умовами Кардісського миру 1661 р., за яким уся Інгерманландія визнавалася шведським володінням, Нієн повернувся до Швеції, швидко відродився і вже до середини 1670-тих років за числом населення зрівнявся з найбільшими містами Фінляндії – Виборгом і Або.
На традиційний ярмарок, як і раніше, з'їжджалися іноземні купці зі всієї Північної Європи. Населення складалося переважно зі шведів, московитів, німців і фінів.
Але тут, на жаль, почалася Північна війна. 23 квітня 1702 р. генерал-фельдмаршал Борис Шереметьєв на чолі 20-титисячного корпусу взяв Нієн.
Незабаром фортецю зруйнували, а за нею – і всі міські споруди, лише чотири високі щогли, закопані в землю, позначали місце, де колись стояли фортеця і місто.
З таким самим безглуздям і люттю у 146 р. до Р.Х. римляни зруйнували ненависний Карфаген, а землю, на якій він стояв, переорали і засипали сіллю.
Невідомо чому Петро I знищив Нієн, і, спустившись трохи за течією, звелів закласти нову фортецю на острові з фінською назвою Енісаарі. Спочатку фортеця носила ім'я Санкт-Пітербурх,але згодом назва перейшло до міста.
Відтоді війна фортець між шведами і московитами завершилася, а настала епоха міфотворення.
На шведській карті 1676 р. на місці Санкт-Петербургу позначене 41 фінське село. Але – згідно з міфом – всього цього ніби й не було, а після тривалої і кривавої Північної війни Росія завоювала пустельні землі.
Однак намальована Пушкіним картина – це тільки виплід пропаганди. Чи можна назвати "пустельними" води, якими понад тисячу років пролягав один з найвідоміших торгових шляхів? Води, які борознив торговий флот Нієна?
Проте у Пушкіна саме так. Ба навіть більше:
Природой здесь нам суждено
В Европу прорубить окно,
Ногою твердой стать при море.
Сюда по новым им волнам
Все флаги в гости будут к нам,
И запируем на просторе.
Про яке вікно і які нові хвилі мова? Вікно було давно, бо хіба "всі прапори" не прямували до Нієна – особливо під час знаменитих тамтешніх ярмарків? Але міф на те й міф, аби спотворити правду. Чого вартують такі рядки:
Прошло сто лет, и юный град,
Полнощных стран краса и диво,
Из тьмы лесов, из топи блат
Вознесся пышно, горделиво.
Так, мовби й не було фінських сіл та німецьких хуторів.
До Петербургу спочатку доводилося заманювати тих, хто раніше відвідував Нієн. Коли у 1703 р. прибув перший голландський корабель, Петро на радощах вручив капітанові 500 золотих, а всім матросам – по 30 срібних талерів. І вже у 1724 р. причалило 270 торгових суден. Але ж і в порту Нієні було не менше.
Руйнування Нієна було безглуздям. Краще було б укріпити цитадель, а північну столицю перенести у вже існуюче місто. Понадто, що Нієн не знав вічного лиха Петербургу – повеней. Під час одної з них Петро I і помер, застудившись.
Пушкін справжню історію, звичайно, знав, але імперія потребувала міфів. Петро І мусив бути творцем, деміургом, починати з нуля. Ну, все, як в незабутніх словах "Інтернаціоналу".
Було навіть вигадано "національний і релігійний гніт", якого зазнавали московити від шведів. "Жорстока експлуатація, що поєднувалася з національним і релігійним гнітом, – писав історик А. Чухман в 1980 р., – привела до того, що значна кількість московського населення (майже 50 тисяч) пішла з невських берегів на територію Московської держави".
Тут маємо цікавий феномен. За тодішніми даними на місці нинішнього Петербургу з околицями, проживало московитів "1 516 душ мужеска пола" і приблизно стільки ж жіночої статі. Разом трохи понад три тисячі. Звідки 50?
Приховано і той факт, що московити, які залишилися під шведами, зазнали від московських військ таких самих грабунків і руйнувань, як і самі шведи та фіни.
А гарнізоном, який обороняв Нієн проти військ Шереметьєва, командував шведський підполковник і... московський дворянин Апполов з цілим загоном московитів. І якщо шведів переможці великодушно відпустили, то полонених одновірців стратили.
Постійно применшують російські історики значення і масштаби Нієна. Його навіть містом назвати мало хто відважується. Історик В. Мавродін, наприклад, назвав Нієн "погостом", де було всього 400 будинків, хоча насправді чотири тисячі.
Важко уявити собі як 20 з гаком тисяч розмістилося у 400 будинках. Зате російське сільце Усть-охту біля Нієна з півтора десятками дворів називають "торговим містом".
Міста зазвичай пишаються своєю історією. І лише град Петра гордо відрікається від минулого. Бо Північна Пальміра в уяві Петра і в суспільній свідомості мусила народитися винятково на порожньому місці.
Юрій Винничук
