mysliwiec (mysliwiec) wrote,
mysliwiec
mysliwiec

Ім'я ката Варшави колонізатора Кавказу приборкувача румунів і угорців Лідерса має зникнути з Одеси

"УВІЧНИМО ПАМ'ЯТЬ КАТІВ?"

Бульварів в Одесі лише чотири (у XIX ст. було більше). Це всесвітньо відомий Приморський. бульвар; оспіваний у пісні про Костю-моряка – Французький; бульвар Мистецтв (донедавна - Комсомольський). І ось четвертий з них, як і до революції, став носити ім’я О.М. Лідерса.
Чим же запам’яталася нащадкам ця людина?

Своє бойове хрещення Олександр Миколайович Лідерс (1790-1874 рр.) отримав у війнах з Наполеоном. Відзначившись на них, молодий офіцер у російсько-турецькій війні 1828 – 1829 рр. вже командував полком. Однак надалі його кар’єра проходила дещо в іншому руслі.

У 1831 році Лідерс зі своїм полком брав участь у придушенні польського національного повстання. Зокрема, штурмував варшавське передмістя Воля і саму польську столицю.
А у 1843 році, вже командуючи піхотним корпусом, протягом кількох років воював з чеченськими повстанцями на території Дагестану.

1848 рік ознаменований національно-визвольними рухами в Європі. Зокрема, піднявся на боротьбу за незалежність румунський народ. У цю боротьбу вирішив втрутитися і російський цар.
15 вересня 1848 р. війська під командуванням Лідерса перейшли волоський кордон і, по суті, вдарили у спину румунським повстанцям, які воювали з турками. Завдяки діям Росії та Туреччини спроба румунів створити об'єднану демократичну державу була придушена.
Але й це ще не все.
Поруч повстали угорці, що намагалися визволитися від австрійського ярма. За наказом царя Лідерс зі своїм загоном рушає до Трансільванії, де керує російськими військами, що воюють у цьому районі з нечисленними та погано озброєними угорськими повстанцями. Спільними зусиллями (цього разу Росії та Австрії) угорська революція була потоплена у крові, а десятки ватажків національно-визвольного руху, у тому числі 13 генералів, були розстріляні.

У 1855 році Лідерс бездарно керував армією під час Кримської війни. З 1856 по 1861 рік перебував у відпустці.
Про професійного ката згадали лише у 1862 році, коли знову спалахнуло польське повстання.
О.М.Лідерс був призначений намісником у Варшаві. На думку істориків, його правління було найстрашнішим для поляків.
У місті були введені воєнне становище і комендантська година, почалися повальні обшуки та арешти. Були закриті навіть костьоли, кірхи та синагоги, а керуючого католицькою консисторією князя Білобжеського схоплено та засуджено.
Жорстокість до поляків викликала обурення навіть у російських офіцерів. Наприклад, військовий телеграфіст Варшави капітан Александров, отримавши від царя телеграму для Лідерса, у якій наказувалося придушити очікувані демонстрації поляків з допомогою холодної зброї, а якщо буде потрібно – то й відкрити вогонь, невмисне змінив її текст. Вийшло, що цар пропонував ставитися до поляків м'яко, діяти переважно переконанням. Під час розбирання Александров заявив Лідерсу, що вирішив пожертвувати своїм життям заради врятування тисяч людей.

У той самий час в частинах російської армії виник таємний «Комітет російських офіцерів у Польщі», який співчував боротьбі польського народу за визволення. Очолив його уродженець Полтавщини Андрій Потебня (брат видатного українського етнографа академіка Олександра Потебні).
Наприкінці квітня 1862 р. офіцери: латиш Арнгольдт, поляк Ростковський, українець Сливицький, росіянин Каплинський, єврей рядовий Щур були заарештовані за підозрою у пропольських настроях. Їхня провина доведена не була, але за вироком суду, який затвердив Лідерс, Арнгольдт, Ростковський, Сливицький були засуджені до смерті, Каплинський – до шести років в'язниці, Щур – до покарання шпіцрутенами (600 ударів) і довічної каторги.
У відповідь на це напередодні розстрілу група офіцерів організувала замах на Лідерса. Вважалося найбільш імовірним, що у нього стріляв сам Андрій Потебня (йому вдалося зникнути і пізніше він загинув, очолюючи загін польських патріотів у бою під Скалою). Генерала було тяжко поранено, але він вижив, а вирок п’яти військовослужбовцям приведено у виконання.
О.М.Лідерса перевели з Варшави, призначили членом держради Росії і возвели у графський титул.

У чому ж заслуга Лідерса перед Одесою? Та лише у тому, що він кілька років мешкав на вищезгаданому бульварі. На початку XX століття частині Старопортофранківської вулиці було дано назву Лідерсівський бульвар.
Мабуть, не варто особливо дивуватися тому, що його ім'я вирішено було увічнити. У тоталітарних державах правителі люблять та цінують незаперечних виконавців будь-яких наказів, будь то Малюта Скуратов, Лаврентій Берія або Олександр Лідерс.
Але невже необхідно було повертати це «історичне» (до речі, не первісне) ім'я сьогодні? Чи варто називати один з одеських бульварів іменем ката польського, румунського, чеченського та угорського народів?
Особливо дивує те, що ці факти з біографії О.М. Лідерса не були таємницею за сімома печатками ані для істориків і краєзнавців, ані для членів комісії міськради по перейменуванню вулиць. Залишається тільки гадати, чому подібні перейменування (а це аж ніяк не єдиний випадок) все ж таки стаються. Адже саме вони найбільше дискредитують ідею повернення історичних назв одеським вулицям.

(Гончарук Т. Увічнимо пам'ять катів? // Одеські вісті. – 1996. – 16 липня)


Цей пост також розміщено на: https://mysliwiec.dreamwidth.org/2935491.html
Коментів: comment count unavailable
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 7 comments