mysliwiec (mysliwiec) wrote,
mysliwiec
mysliwiec

Корисне (для українців), кримінальне (для росіян) чтиво: Олександр Бордгард. "ДВІ КУЛЬТУРИ"

Боргардт Олександр Олександрович (1919 - 2002) — український науковець-фізик, есеїст, графік, перекладач, культуролог. Доктор фізико-математичних наук, професор.



Олександр Олександрович Боргардт народився в родині професора біології, академіка ВАСГНІЛ О. І. Борггардта, швейцарського походження.
Дід О. Боргардта — Йоган Борггардт, потомствений зброяр з Базеля — воював на Кавказі на боці Шаміля і потрапив до російського полону, захищаючи останній оплот повстанців — аул Гуніб. Працював на телеграфній станції в Діліжані (Вірменія), де і народився батько Олександра, потім переїхав з родиною в Україну, в місто Миколаїв.
О. О. Боргардт закінчив фізико-математичний факультет Дніпропетровського університету (1945). Працював у Донецькому фізико-технічному інституті НАН України імені О. О. Галкіна й на кафедрі теоретичної фізики фізфаку Донецького національного університету.
У 1970 р. створив і завідував кафедрою біофізики фізфаку Донецького національного університету.




1999 рік.
ВСТУП
Правду кажучи, я не зустрів навіть найдемократичнішого росіянина, близької мені людини, яка б серйозно думала й визнавала, що Україна має бути незалежною державою.
Може, це усвідомлювати гірко, але це, на жаль, правда.
Я. Дашкевич



Ворогом № 1 Російської імперії на протязі трьох сторіч була захоплена нею Україна.
При цьому справа не обмежувалася військовим завоюванням та колоніальним підкоренням. Викорінювалися мова й культура. За 280 років російської військової окупації України проти її народу застосовувались кампанії масового терору, геноциду та штучного голоду.
Ми не станемо затруднювати себе посиланнями або доказами: все це описане, зареєстроване та документоване у великій кількості джерел, більшість яких — оприлюднена. Що завгодно з цього можна, в разі необхідності, підняти. Але, не це є метою даної праці.
Крім прямої — військової, політичної та культурної агресії, Росія вела й веде проти України широко закроєну пропагандну агресію, ціллю якої є:
1. Довести всьому світові, що жодної України взагалі немає й ніколи не було, є лише “южная окраіна Россіі”.
2. Якщо це не вийде повною мірою, то довести, принаймні, що нема й не було жодного українського народу.
3. Як не вдастся й це, то довести хоча б, що нема і не може бути жодної української культури, а значить — і української мови.
4. Коли не вийде, зірветься й попереднє, то довести хоча б те, що жалюгідна, відстала та провінційна українська культура — в жодний спосіб не порівнюється з “вєлікой русской культурой”. Втім, “вєлікой” її, крім самих росіян, здається, — ніхто й ніколи не називав.
“Вєлікой” — тільки й єдино тому, що вона — російська. Ну, пам’ятаєте, як ота жалюгідна буржуазна наука не може й порівнюватися з мічурінською біологією тільки тому, що вона — буржуазна; а та — совєцька.
Важко тут не пригадати “вєлікого русского пісатєля” Федора Гладкова, який наприкінці двадцятих ушанував своїми відвідинами одну з комун поблизу Запоріжжя. Там він, головним чином, відмовляв українських селян вживати української мови, приблизно такими словами:
Зачем возобновлять допетровскую епоху, не лучше ли бросить эту затею и использовать русскую культуру и русскую литературу для общекультурных целей?
Як бачимо, ставлення більшовиків до української мови та культури — нічим не порізнювалося від ставлення тих, кого вони з інших причин честили “царскімі сатрапамі”. Не ми, а самі росіяни поставили себе на місце наших смертельних ворогів. Не ми тут щось вибирали.
Так ось, цю останню рукавичку ми тут і піднімемо, приймемо виклик. Подивимось та подумаємо, а що ж то за дві культури, “вєлікая русская” та жалюгідна українська; подумаємо, хто тут та чого вартий. Хто великий, а хто буде й поменше. Триматися при цьому будемо лише твердих та неспірних фактів, без патріотизму або емоцій...

...Підкреслимо також, для читачів, що виросли в колі російської культури та пишаються нею, що в автора як і в інших — і на думці не було б піднімати на неї руку, якби… Якби й вона поводила себе мінімально пристойно. Якби не ота культурна агресія, якби всі ми з дитинства, зі шкільних років не чули зверхницьких російських заперечень української культури. Її всякого та всілякого повсякденного пониження та приниження, паплюження, — на користь “вєлікого русского язика”, “вєлікой русской культури”, “вєлікого русского народа” і т. п. Остогидло воно, визнаємо це, таке виссане з брудного імперського пальця “вєлічіє”.
Не ми кидали цей виклик, але ми його приймаємо. Тому й вибачайте, дорогі наші булі співвітчизники, якщо деінде від вашої імперської культури полишиться мокре місце. Тому що тим, хто здавна оселився в шкляному домі — нема чого кидатись каменями в сусідів...

А тепер — нагадаємо ще раз, щоб не було претензій, що жодного “сглажіванія углов” — далі не буде. Все, як є, дослівно — все, — буде називатися тільки своїми іменами.

1)
Завантажити:fb2.zip (539 КБ)

2)
ЧИТАТИ ОНЛАЙН:



Цей пост також розміщено на: http://mysliwiec.dreamwidth.org/2893663.html
Коментів: comment count unavailable
Tags: отож
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment