mysliwiec (mysliwiec) wrote,
mysliwiec
mysliwiec

По судах Гетьманщини

Originally posted by [personal profile] tin_tina at По судах Гетьманщини
Неякая Галька, ексцеси та к-ви

Чергове оповідання з циклу "По судах Гетьманщини" може бути використане як приклад розходжень між звичаєвим та церковним правом. Його героїня, "неякая Галька", щиро вважала себе порядною заміжньою жінкою, а з точки зору церкви вона була правопорушницею та двомужницею. Стосовно ж світської влади, то вона, схоже, довго мирилася з існуючим становищем і не втручалася в Гальчине особисте життя. Аж доки сама Галька не здійняла колотнечі, посварившись зі своєю мачухою.

Було воно так:

XII. ДВОМУЖНИЦЯ

Козацькі суди вільно розв’язували шлюби з причин, що нічого спільного не мали з церковними приписами. На Україні ще в другій половині XVII віку шлюбні взаємини все ще керувалися не так церковними приписами, як побутовими звичаями — спадщиною попередніх століть.

Відомо, що ще в XII віці на Україні прості люди (селяни і міщани) не вінчалися в церкві, вінчалися тільки бояри і князі. Однак, за тих часів шлюб без вінчання простих людей був теж законний, навіть з погляду церкви, яка мусіла була відступити перед звичаями. Довгі століття зусиль церкви прищепити тільки церковну форму шлюбу не могли зостатися без наслідків, але ще в XVI і XVII віці на Україні та в Білорусі існував подвійний погляд на законний шлюб. Не тільки широкі маси населення, але й вищі тодішні кляси керуються стародавніми поглядами звичаєвого права на шлюб, як на акт цілком цивільний, заснований на вільному договорі обох сторін, а щоб цей договір мав законну силу, треба було додержувати відповідних форм, що їх вимагав тогочасний закон і звичай.

Закон вимагав, щоб договір укладали відкрито, при свідках і оформлювали законним документом, а звичай вимагав ще невідкладніше, щоб виконаний був стародавній обряд у формі весілля. Без весілля шлюб не вважався за законний. Звичайно, духівництво боролося проти цього, намагалося, щоб обов’язково и неодмінно вінчалися в церкві, але все таки шлюб ввалявся за законний і без вінчання в церкві, аби були виконані форми звичаєвого права.

Так само й розлуку давали часто-густо без участи духовної влади. Для цього треба було тільки, щоб одружені в присутності свідків видали один одному так звані тоді «розпустниє листи» і потім особисто заявили їх перед судом духовним або світським. Після чого обидві сторони могли одружуватись з іншими людьми. За достатню причину, щоб за взаємною згодою розв’язати шлюб, вважалося сварки мій чоловіком і жінкою, тоді ж, коли одного з подружжя винуватили в перелюбстві і його провина була доведена, суд (не тільки духовний, але й світський) на вимогу невинної сторони ухвалював декрета про розлуку.

Все це стверджує низка документів, що збереглися по актових книгах XVI — XVІІ віків.

1683 року в Кишінському сотенному суді розпочалась справа на скаргу місцевої козачки вдови Ганни Петращихи на свою пасербицю Гальку «о заданню собі от неї непочтивих діл і нецнотливого імени», тобто про зганьблення.

Слідство ствердило, що на якійсь бесіді при учтивих жонах Галька мачуху свою тими словами публікувала: «Тебе, мовит, отець мій у Зінькові у стовпа (ганебного) взяв, тись, мовит, к… а».

Як звичайно, справа надійшла до полтавського полкового суду, який запропонував Ганні Петращисі подати од Зінківського сотенного уряду свідоцтво «о життю її в Зінькові і о поступках її білоголовських (біла голова — так за тих часів називали жінок), коли оную небожчик Петрашко собі за малжонку брав». У призначений термін обидві сторони стали перед судом, і Ганна Пегращиха подала полковникові Павлові Герцикові такого листа од Зіньківського уряду:

— Мосціпане полковнику полтавський, велце нам милостивий пане і добродію! В заводі (позвах) Петращихи, Кишінської жительки з її пасербицею Галькою, которая публикує її, Петращиху, ніякимись нестатечними річами, якоби вона овде (колись то) в нас, в Зінькові, міла за проступок якийсь у стовпа сидіти і якоби з того в’язеня небожчик Петрашко оную взяв в стан малженський, так до вашмосці пана пишем, що Галька Петрашківиа, мачусі своїй Петращисі жадним доводом слушним реченого срамотного задання довести не може, бо то не тілько нам, урядові, відомо о її Петращиних статечних поступках, але й іншії старовиннії люди, відаючи о її з першим мужом статечнім мешканню, такого її ексцесу не признають, якож і пан Микита Безпалий, отаман наш городовий, старостою підчас їх акту весільного будучи, мовит, що тієї публіки (ганьби) на Петращиху не було. О тім вашмосці, добродієві нашому, виписавши, остаєм назавше покорниє слуги: Фома Григорович, сотник 3іньковський, Микита Безпалий, отаман городовий, Іван Матвієвич, войт з майстратом…

Цей документ остаточно спростовував Гальчині наклепи. Але щоб більшого сорому завдати зухвалій пасербиці, суд визнав «за річ слушную» зібрати такі ж відомості про неї саму, про її «життя» і вчинки.

З таким запитанням полковник звернувся до полтавського протопопа Луки Семеновича, а той зараз же надіслав квітчасту хитропопівську відповідь.

— Мосціпане, полковнику, добродію мій! Совісти, на ісповіди откриваємой священникові, не достоїть одкривати, а що ся дієт всім явного о чиїх нециотах, тоє оповідити невозбранно. Галка Петрашківна, міючи живого мужа, з другим нецнотливим понялася і без благословення мойого і без відомости парафіяльного свого священника взяла шлюб. Дарма ся доброю минує і нецноти свої приверненням слави покрити усилує, виводячись з якихсь обмовок. Правда то, що корову в неї од парахіяльного презвитера взято, проте і єще невольна єсть жити з цим мужем, але розлученію подлежит, гдиж (бо) міючи живого мужа з сим прелюби творит а не по закону божію живет, а єще й не бравши з сим вторим мужем шлюбу, приобріла дітище, за що і я взялем корову. Неналежна річ, аби она з сим прилюбодієм жила. Конечне їх розлучити треба; тільки от того ся завше криєть, до сього часу не трафилося її зискати. Тоє милості твоєї ознаймивши, зостаю милості твоєї всіх добр желатель і богомолець Лука Сімеонович протопопа полтавський.

Отже, ми дізнаємося, що Галька Петрашківна, не звертаючись до духовного суду, розлучилася з першим чоловіком і взяла новий шлюб, при чому невідомо, чи вінчалася вона в церкві, чи справа обійшлася тільки весіллям. З погляду звичаєвого права, Галька не порушила закону, а тому вона й сама щиро себе вважала за чесну «мужню жону», та й скрізь визнавали законність її другого шлюбу. Коли було б інакше, то вона б зазнала суворої кари за перелюбство. Але парафіяльні попи та протопопи, стоячи на ґрунті канонічних приписів, часто-густо заявляли свій протест проти народніх звичаїв щодо шлюбу. І справедливість вимагає відзначити, що такі протести не виходили з якихсь там попівських піклувань про моральність та виконання церковних законів, підвалина їхня була простіша, звичайніша, вони дбали за свої кишені.

Ще в XVI віці архиєреї на Україні неодноразово боролися проти підвладних їм священників та протопопів за узурпацію (незаконне привласнення) єпископського права давати розлуку, дозволяти недозволені канонами шлюби, судити за перелюбство та за інші порушення церковних законів і т. д. Причина цієї узурпації була проста: адже тодішній суд, і світський і духовний, давав суддям великий прибуток у формі судових штрафів. От саме духівництво через ці штрафи і втручається часто-густо в справи, зв’язані з розлуками, незаконними на його погляд шлюбами тощо. Так було й даного разу: за розлуку без дозволу церковного і другий шлюб парафіяльний піп відбирає в Гальки корову, у той же час полтавський протопоп притягає Гальку до свого суду за те, що вона трохи поспішила стати матір’ю і як судову «вину» теж бере в неї корову. Неписьменна Галька та її чоловік тепер уже напевне думають, що двох корів цілком досить за якесь порушення невідомих їм ніколи церковних канонів. Та духівництву цього мало було: протопоп і тепер вважає Гальку за двомужницю й вимагає, щоб її силою розлучили з «прелюбодієм», тобто другим чоловіком.

Але полковий суд на цю вимогу не відгукнувся. ГІротопопський лист йому потрібен був тільки для того, щоб завдати ганьби зухвалій пасербиці, що, маючи грішки за собою, насмілилася ганьбити, зводити наклеп на свою мачуху.

У своєму декреті суд визнав Ганну Петращиху «за невинную і доброє ім’я і почтивіє статечниє поступки маючую», на посвідку чого видано їй засвідчену копію цього декрета. Гальку суд визнав за винну в наклепі, їй наказано було прилюдно визнати, що вона облудне «завдавала мачусі своїй ганьби і непочтивости». Галька повинна була «ревоковать», тобто признатися, що вона брехала. І коли Галька виконала все це, Ганна Петращиха, як велів звичай, «Гальку, яко клеветпицю свою власную, по щоках кілька разов ударила».

Цей звичай бити по щоках за наклеп трапляється незмінно тільки в справах, де причетні жінки. Коли ж справа йшла про чоловіків, там досить було однієї «ревокації».

Все тут прекрасне, а найпрекрасніша мова! Поєднання ексцесів з простонародним "тись, мовит, к...а" незрівнянне.



Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/400247.html



Цей пост також розміщено на: http://mysliwiec.dreamwidth.org/2849232.html
Коментів: comment count unavailable
Tags: документ, судьба и образ
Subscribe

  • З «КРИВАВИХ СОНЕТІВ № 28»

    * "гнила вода", "брудна вода", "каламутна вода" - варіанти перекладу з фіно-угорських мов на російську мову назви…

  • У чому різниця?

    (відповідь - перший варіант дешевший, не пропонувати): 1) "Росія напала на нас тому, що у нас кирилиця" (тому треба змінити на…

  • Землі УРСР котрі у 1925 році забрала Росія

    Ті, хто полюбляють згадувати про те, що Крим був переданий зі складу РСФСР до УРСР у 1954 році, дуже не люблять згадувати про те, що у 1925 році ось…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 3 comments