mysliwiec (mysliwiec) wrote,
mysliwiec
mysliwiec

Київська держава була утвором одної народності, Володимиро-Московська - іншої

Цю статтю Грушевського можна розглядати як короткий синопсис всіх його подальших праць з історії України.

Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ
ЗВИЧАЙНА СХЕМА "РУССКОЇ" ІСТОРІЇ Й СПРАВА РАЦІОНАЛЬНОГО УКЛАДУ ІСТОРІЇ СХІДНОГО СЛОВ’ЯНСТВА

http://litopys.org.ua/hrs/hrs02.htm
(Вперше надруковано у книзі: Статьи по славяноведению. — Вип. І. — СПб., 1904. )

Якщо звернути увагу на роки і місця подальших видань цієї статті:
Нью-Йорк 1964,
Двічі англійською мовою — Winnipeg 1965 і 1966 pp.
Мюнхен 1985....
І... київська газета у 1991 році, то зрозуміло, що мало хто взагалі знає про ії існування.



Звичайно, прийнята схема "русскої" історії всім звісна. Вона починається з передісторії Східної Європи, звичайно про неслов’янську колонізацію, потім іде мова про розселення слов’ян, про сформування Київської держави; історія її доводиться до другої половини XII в., потім переходять до В[еликого] кн[язівства] Володимирського, від нього — в XIV віці — до кн[язівства] Московського, слідиться історія Московської держави, потім Імперії, а з історії українсько-руських і білоруських земель, що лишалися поза границями Московської держави, часом беруться деякі важніші епізоди (як держава Данила, сформування В[еликого] кн[язівства] Литовського і унія з Польщею, церковна унія, війни Хмельницького), часом не беруться зовсім, а в кождім разі з прилученням до Російської держави сі землі перестають бути предметом сеї історії...

Передовсім дуже нераціональне сполучування старої історії полудневих племен, Київської держави, з її суспільно-політичним укладом, правом і культурою, з Володимиро-Московським князівством XIII — XIV вв., так, наче се останнє було його продовженням.
Се можна було московським книжникам — для них досить було генеалогічного преємства, але сучасна наука шукає генетичної зв’язі і не має права зв’язувати "київський період" з "володимирським періодом", як їх невідповідно називають, як стадії того самого політичного й культурного процесу.
Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської, Володимиро-Московська — другої, великоруської...

Сю ріжницю хотіла була затерти Поґодінська теорія, населивши Подніпров’я X — XII вв. великоросами й казавши їм потім, в XIII — XIV вв., відси виемігрувати, але я сумніваюся, що хто-небудь схоче тепер боронити стару історичну схему сею ризиковною, всіма майже полишеною теорією.
Київський період перейшов не у володимиро-московський, а в галицько-волинський XIII в., потім литовсько-польський XIV — XVI вв.
Володимиро-Московська держава не була ані спадкоємницею, ані наступницею Київської, вона виросла на своїм корені,
і відносини до неї Київської можна б скорше прирівняти, напр., довідносин Римської держави до її ґалльських провінцій, а не преємства двох періодів в політичнім і культурнім житті Франції.
Київське правительство пересадило в великоруські землі форми суспільно-політичного устрою, право, культуру, вироблені історичним життям Києва, але на сій підставі ще не можна включати Київської держави в історію великоруської народності.
Етнографічна і історична близькість народності українсько-руської до великоруської не повинна служити причиною до їх перемішувань — вони жили своїм життям поза своїми історичними стичностями і стрічами.
Тим часом наслідком пришивання Київської держави на початок державного й культурного життя великоруського народу що бачимо? Історія великоруської народності зістається, властиво, без початку.
Історія сформування великоруської народності досі зістається невиясненою, через те що її історію починають слідити від середини XII в.1, і за київським початком сей свійський початок зовсім неясно представляється людям, що вчилися "русскої історії".
Не слідиться докладно за процесом рецепції й модифікації на великоруськім ґрунті київських суспільно-політичних форм, права, культури; в таких формах, які мали вони в Києві, на Україні, їх попросту включають в інвентар великоруського народу, "Русского государства". Фікція "київського періоду" не дає можності відповідно представити історії великоруської народності.

Тому що "київський період" прилучається до державної й культурної історії великоруського народу, зістається без початку й історія українсько-руської народності.
Підтримується старе представлення, що історія України, "малорусского народа" починається доперва з XIV — XV віком, а що перед тим — то історія "общерусская".
Ся знов "общерусская история" свідомо і несвідомо на кождім кроці підмінюється поняттям історії державної і культурної великоруського народу, і в результаті українсько-руська народність виходить на арену історії в XIV — XVI вв. як би щось нове, мовби її перед тим там не було або вона історичного життя не мала.

Зрештою історія українсько-руської народності зістається не тільки без початку, а і в виді якихось кавалків, disjecta membra, не пов’язаних між собою органічно, розділених прогалинами.
Одинокий момент, що виріжняється й може лишитися ясно в пам’яті, — се козаччина XVII в., але дуже сумніваюся, щоб хтось, хто вчився "русскої історії" по звичайній схемі, потрапив зв’язати її в своїм представленні з ранішими і пізнішими стадіями історії української народності, мислив би сю історію в її органічній цілості.
Ще гірше виходить на сій схемі народність білоруська...

Історії східного слов’янства таки не заступить історія великоруського народу, його державного й культурного життя, і ніякі мотиви не дадуть права зігнорувати історію білоруської і ще менше — українсько-руської народності, або заступити їх повириваними з них і попришиваними до історії великоруського народу клаптиками, як то практикується тепер.
Зрештою, як тільки "русская история" буде щиро і консеквентно зреформована в історію великоруського народу, його державного й культурного життя, так історія українсько-руської і білоруської народності, я певний, вийдуть самі собою на чергу й займуть відповідне місце побіч великоруської.
Але для сього наперед треба попрощатися з фікцією, що "русска історія", підмінювана на кождім кроці великоруською, — то історія "общерусска"...

Історія великоруська (такою стає ся "русска історія" від XII — XIII вв.) з українсько-руським (київським) початком, пришитим до неї — се тільки калікувата, неприродна комбінація, а не якась "общерусска" історія.
Зрештою, "общерусскої" історії й не може бути, як нема "общерусскої" народності.
Може бути історія всіх "русских народностей", кому охота їх так називати, або історія східного слов’янства. Вона й повинна стати на місце теперішньої русскої історії".

П’ятнадцять літ я спеціально працюю над історією українсько-руської народності й виробляю її схему як у загальних курсах, так і спеціальніших працях. По сій схемі укладаю я свою історію України-Русі, і в такім же виді представляю собі історію "руських" народностей....
Історія великоруської народності майже готова — треба тільки обробити її початок, замість пришитого до неї тепер київського початку, та вичистити від ріжних епізодів з історії України й Білорусі — се вже й так майже зроблене істориками великоруського народу й суспільності.

Головні принципи:
треба б усунути теперішній еклектичний характер "русскої історії", зшивання докупи епізодів з історії ріжних народностей, консеквентно перевести історію східнослов’янських народностей і поставити історію державного життя на відповідне місце з іншими історичними факторами.

Чи сподобаються їм (прихильникам нинішньої історичної схеми "русскої історії") ті принципи, які я хотів би положити в основу її реконструкції, — се вже інша справа.


Трохі про цю статтю Грушевського вже було мене у 2011 році у перекладі російською



Цей пост також розміщено на: http://mysliwiec.dreamwidth.org/2763236.html
Коментів: comment count unavailable
Tags: кажущееся и действительное
Subscribe

Comments for this post were disabled by the author