mysliwiec (mysliwiec) wrote,
mysliwiec
mysliwiec

Такім євреям нє мєсто в советской русской Одєссе! І Одесі не місце в таком Русском Мірє.

Але зараз, дякувати Богу, Одеса вже не радянька, скоро буде вже зовсім не російська,  і тому, я, українець, пишу це:

Загальне викладаня  у вишах Української СРСР у 20-ті роки  йшло українською мовою.
Але були і національні курси (був, наприклад, в Одесі ще і німецький курс, з тих фольксдойчів що жили тут з часів Єкатерини, але про німецький курс я лише знаю, що він був).
Ось це - групове фото викладачів і випускників 1929 року єврейського курсу одеського педагогічного інституту з експозиції  єврейського музею «Мігдаль-Шорашим» .



Планувалося, що після закінчення цього вишу всі вони стануть викладачами не тільки мови і літератури, а і з різних  предметів на ідиш.
Ось, наприклад, написаний від руки мовою ідиш у ті ж роки (1928-29)  підручник з електродинамики, за яким навчалися ці студенти:


Але після згортання політики коренізації і хвиль репресій щодо всіх, хто повірив у можливість повноцінного національного відродження в СРСР щиро  і активно прймав у тій коренизації участь,  всіх хто на цьому фото, чекала невесела доля.
Щонайменше заборона на фах (бо кому в російськомовних радянських школах потрібні викладачі на ідиш?),
а щонайбільше, як для "буржуазних націоналістів" - Колима, Магадан і куля в потилицю з спочином в загальних ямах на шостому километрі Овідіопольської дороги, чі в безименних ровах  на другому христианському цвинтарі.*
З посмертним папірцем для рідних про "дєсять лєт бєз права пєрєпіскі".
Та навіть, якщо  хтось з них пережив і ті Сталінськи  часи і  румунську окупацію під час війни,  розстріляти могли і після війни, вже як до "космополітів".
Ще пізніше, радянська влада вже гнобила іх як  бандерівських посіпак:



А іх діти, назавжди перелякані таким приголомшливим руйнівним ефектом від всього свого справжнього національного, ставали вже не єврейською, а посттравматичною русской=русскоязьічной одєсской інтєллігєнциєй.

Найпаскудніше тут те, що на сьогодні хоть щось відомо про долю лише одного з тих, хто на фото.
Про викладача Слабченко. Поламали йому життя комуністи.

Тобто - про своїх жертв національного соціалізму (скорочено нац-изму) єврєї говорять, розкопують, шукають, знаходять, пам'ятають.
А ось до аналогічних розшуків таких самих еврейських жертв, але помордованих не національними соціалістами, а інтернаціональними соціалістами (комуністами), у євреїв за майже 100 років, до сих пір якось руки не дійшли.
Таке враження, що нікому це не цікаво, забули. Лєс рубят - щєпкі лєтят.
Може тому, що саме діти-онуки таких зламаних, змучених, знищенних, працюючи по редакціях одеських ЗМІ, складали радісні оптимістичні радяньскі міфи про дружбу народів, якою так вільно дьішіт денаціоналізований радяньский чєловєк, і ніяк не може надишатися нею аж до того моменту, покі не вдихне повітря Хайфи чі Брайтон-Біч, про яке він мріяв на кухні насправді.

А одиниці з них, що і досі залишилися в Одесі, ті  і до сих пір тримаються за  ту посттравматичну постсовкову  ідентичність - "національність одесит, которьій oтмeчaєт трі Пacхі кряду,".
Аби не єврей, аби не українець, аби не політичний українець.

*
Спи́сок Сандармо́ху — список 1111 осіб,
репресованих в Україні, а також українців, репресованих за її межами, які  були розстріляні 27 жовтня — 4 листопада 1937 року
в урочищі Сандармох поблизу робітничого селища Медвежа Гора у Карелії.


* * *
Про ці наслідки того, що некоректно називають русифікацєю (і що насправді є денаціоналізацією до ступіню русскості), + ще одне цікаве фото з єврейського музею, тут:
Київ жидобандерівський. Свідоцтво про шлюб 1930 р. Одеса жидобандерівська. Шкільний атестат 1928 р.(фото)
Tags: кажущееся и действительное, отож, судьба и образ
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 4 comments