mysliwiec (mysliwiec) wrote,
mysliwiec
mysliwiec

Одеса 1918 року, у спогадах коменданта польової жандармерії Одеси С. Шухєвича

Продовження вчорашнього посту
Як в Одесі у 1918 році, арештовували за наругу над Українською державою.



Степа́н Євге́нович Шухе́вич (1 січня 1877, Серафинці, Городенківський район, Івано-Франківська область — 6 червня 1945, Амберг, Американська зона окупації Німеччини) — український громадський і військовий діяч, отаман УСС (1914–1915), отаман УГА (1918–1919), стрийко Романа Шухевича.

До вчорашньої мого допису зі спогадами дядька Романа Шухевича українського правника, доктора Степана Шухевича (1877 - 1945 рр.) про його "комендантство" в Одесі 1918 року. Про це він пізніше згадував і в своїх загальних спогадах "Моє життя", але коротко. Там теж є про Е. фон Бьольця.
Для повноти інформації наводжу уривок:


«…В Одесі став я командантом польової жандармерії при гувернері м. Одеси. Моя влада відносилася до самого міста Одеси, бо головний дверець (тобто залілничний вокзал – Т.Г.), порт і околиця міста – Пересип мали своїх окремих командантів.
Склад мого жандармського відділу був переважно мадярський, хоч мав я дві чисто українські станиці: одну – в Олександрівськім Саду, а другу – в центрі міста, недалеко від Собору.
Як командант єдиної поліційної влади в самім місті, я мав великі і широкі повновласті. Зовсім природно, що зразу населення мене боялося, як боялося мох російських, а опісля мадярських попередників. Не надто строге, але справедливе поступування спричинило те, що страх перемінився у поважання до моєї особи. Я вспів дійти до цього, що в часі, коли по ночах убивано австрійських старшин, мені можна було ходити по ночах містом зовсім свобідно, ніхто мене не напастував.

Була нагода доробитися направду великого майна.
Багаті, дуже багаті купці виявляли охоту складати мені гарні й дорогі дарунки, але я від цього відказувався і виїхав з Одеси такий самий убогий, яким був перед приїздом, яким остав дотепер і яким остану до смерті.
Не раз знайомі радили мені, аби користати з нагоди і брати зліва й справа, але я цього не робив. Я вірив, що буде Самостійна Українська Держава, де мусить бути лад, і не ялося, щоб українські команданти приучували населення своеі держави до того, щоб воно давало хабарі, та щоб устійнювати думку, що українські команданти і урядовці – хабарники.


В Одесі було доволіавстрійських старшин-українців, які впровадили мене до Українського Клюбу, що приміщувався через короткий час на якійсь вулиці недалеко Собору, а опісля перенісся на Малий Переулок недалеко Єкатеринінськоі площі.
Правду скажу, що відносини в тім клюбі, де гуртувалося все українське життя, робили на мене прикре враження. До мене, як команданта жандармерії, зразу віднесенося з недовір’ям, а навіть острахом, однак вже по однім або двох днях це уступило, і почалося що іншого.
Поодинокі члени відтягали мене в куток і на ухо нашіптували:
– Добродію командире! Ви сейчас говорили з отсим добродієм. Будьте осторожні, бо це завзятий і скритий большевик!
Інший очорнював когось, що той великий москаль, а опісля підступали до мене очорнені і оклевечували навзаєм тих, що кидали підозріння на них, і так у кілко і без кінця.
Були тільки три вийнятки, що не займалися тією забавою, а саме: д-р Луценко, д-р Липа і назагал вся українська молодь, яка стало, кожного вечора приходила до клюбу.
Тому й не дивниця, що я остаточно уникав старших, а перебував майже виключно в товаристві молодих «одеситів». Ми визначували собі гуртові стрічі на берегах моря «Лянжерот», «Отрада» або в Олександрівськім Саді, і перебували там довші дуже милі хвилі.
Хлопці розпитувалися у мене про галицькі відносини, про творення УСС-ів, про їх історію, про заходи і боротьбу за створення українського університету у Львові, про права нашої мови в «цісарщині» і т.д.
Взагалі треба було ім. держати виклади про ціле наше національне життя в Австро-Угорщині.

Не можу не признатися, що коли опісля молодь «одеситів» вислала в падолисті 1918 осібний відділ охотників до Львова, то мої «балачки» з ними немало причинилися до того, що молодь радо пішла до згаданого відділу. Взагалі молоді «одесити» зробили на мене якнайкраще вражіння. Вони спричинили це, що мій недовгий побут в Одесі належав до одних із найкращих хвилин мого життя.

В Одесі я заснував ще – по приказу влади – школу військових поліційних агентів, яка мала біля 80 слухачів, у тім поважну скількість українців. Був я командантом і одним із професорів у тій школі.

На час мого побуту в Одесі припав також вибух великого магазину (тобто складу – Т.Г.) амуніції в тому місті. Сталося це, мабуть, 30 серпня 1918 коло 3 год. сполудня.
Якраз тоді йшов я на свою кватиру при Карангозовій вулиці і на Дерибасівській вулиці почув страшну детонацію – з вікон посипалося на вулицю скло із побитих шиб, по якій одна за одною слідували дальші.
Вулицею, як шалені, гнали перелякані коні «ізвощиків», з переверненими повозками без своїх панів. Небезпечно було йти пішоходом, бо з кам’яниць сипалося скло із побитих шиб і ранило, небезпечно було йти серединою вулиці, бо там вганяли перелякані коні, тож я скочив до найближчого готелю, де мешкав д-р Максим Рожанковський, мій тіточний брат. Його кватира була, мабуть, на четвертім поверсі. 3 вікна можна було оглянути ціле місто, що лежало надолині, і ми оба станули при вікні і приглядалися далеким вибухам амуніції, а кам’яниця наче гойдалася від сильних потрясінь. Цей вибух тривав, мабуть, чи не цілий тиждень.

Як звичайно, кожна окупаційна влада, так само і австрійська команда в Одесі, старалася виробити опінію, що вибух амуніції – це робота саботажистів, цілком природно, українських саботажистів – навіть не большевиків.
Приводом до цього могла бути обставина, що, після умови між гетьманом а австро-угорською командою, для України мала припасти тільки одна третина тієї амуніції, а дві третини мала взяти Наддунайська монархія. Отже, саботаж мав не допустити до видання амуніції у ворожі руки.

Та слідство виявило, що вибух спричинив якийсь умовоанормальний мадярський вояк, який при порядкуванні ручних гранатів, беручи гранату, потягнув не за ручку, але за шнурок і спричинив вибух.
Слідча комісія була мішана, зложена з австрійських і українських старшин, яких допущено у тім святім переконанні, що їм «ад окульос» викажеться саботажницьку роботу українців. А втім виявилося зовсім щось іншого.
Коли б австрійці були знали про майбутній вислід слідства, були б українських старшин не добирали.

Австрійський гувернер Одеси Бельц був з того приводу дуже лихий. Він боявся, щоб монархія не була потягнена до обов’язку винагородження тих колосальних матеріальних шкод, які спричинила в Одесі експльозія, бо ж доказано, що спричинником катастрофи була австрійська команда, яка до роботи в арсеналі післала умовохворого вояка.
Але до відповідальності не дійшло, і сам гувернер перервав свою журбу в цей спосіб, що застрілився.

Та не катастрофа була причиною його самоіубства, але обава, що його потягнуть до відповідальності за різні більше й менше чорні фінансові інтереси, які він робив в Одесі
. Взагалі цілий уряд гувернера управляв це дуже миле зайняття, починаючи від шефа штабу майора ген. штабу Гемеля, а кінчаючи на начальникові політвідділу, радникові поліції Гарваші.

Перший з них вивіз 18 мільйонів, a другий 16 мільйонів карбованців з Одеси.
Перший з них був опісля генерал-кватирмайстром польської армії, а другий посвятився опісля дипломатичній службі і закінчив свою кар’єру в 1939 на становищі польського посла в одній із надбалтійських держав: зразу – в Латвії, а опісля – в Литві.

Про свій побут в Одесі, про тогочасні відносини в українській громаді та про моє відношення до неї написав я доволі докладно у моїх споминах з українсько-польської війни і для того не вважав потрібним цього тут повторювати.
Безперечно, не одно наслідом упливу часу вилетіло з моєї пам’яті. Можливо, що десь ще пригадаю собі і тоді тут ще допишу».

Цитовано за виданням:
Степан Шухевич. «Моє життя. Спогади».
 Лондон: Українська видавнича спілка, 1991.
Воно є в Інтернеті: http://chtyvo.org.ua/authors/Shukhevych_Stepan/Moie_zhyttia/




Tags: вести с полей, кажущееся и действительное, факт
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments