Тобто - маємо ситуацію, коли для міської влади вищим авторитетом у всьому що стосується історії Одеси є не історики-науковці, а краєзнавець Олег Іосіфович Губарь.
Таку ж саму позицію займають і власники більшости одеських ЗМІ, котрі поширюють для загалу одеситів лише те, про що розповідає Олег Іосифович і його однодумці з клубу міських самашедших імені Володі Дубініна.
Таке враження, що Губарь тримає всіх нас за ідіотів.
Наслідуючи цю схиблену, дефективну логіку Губаря, можна написати такій пародійний текст:
Як відомо, румуни захопивши Одесу, між інших своїх дій, провели і реституцію.
Тобто, повернули тим, хто подав документально підтверджені заяви, іх майно (будники, предприємтства, землі) котрі належали цим одеситам до революції 1917 року і були конфісковані у них більшовиками.
Якщо пошукати в архівах, то виявиться, що звернулася тоді до румунськой влади не така велика кількість бувших власників "домов, заводов, магазінов, пароходов".
Іх було не так багато, поперше, тому, що не всі одесити до 1917 року були заможними людьми (власниками будинків),
подруге- тому, що не кожен (з відомих причин) дожив до 1941 року, а
Потретє - серед доживших, (також з відомих причин), ті з них, хто були євреями, зробити цього не могли.
Значить, з тої пару сотен заяв, про які можна знайти відомості в архівах, ми знайдемо якусь кількість заяв російською мовою і решту заяв - румунською і німецькою мовами, і жодної заяви на ідиш.
І виходить, що спираючись на ці, так само як і у Губаря, неспростовні факти, за логікою Губаря і наслідуючи Губаря, можна безсоромно і брехливо стверждувати, що до того, як Одеса, 16 жовтня 1941 року стала румунським містом, ніякого міста тут не було, а було лише невеличке поселення з казармами, двома береговими батареями (411 і 412), майже без церков, в якому жили стільки-то росіян, стільки-то румунів і стільки-то німців ( якщо визначатися за мовами, котрими написано заяви до нової влади про повернення майна), загальним числом - чі менше ста, чі пару сотен мешканців, що тягне тільки на село, і то невеличке.
Значить, зі всього того, можна зробити єдино вірний і документально доведений висновок:
До 1941 року, Одеса була ісконі русской дєрєвнєй с нєзначітєльньім румьінско-нємєцкім національньім мєньшінством, Слєдоватєльно все ізмьішлєнія інтернаціонально озабочєнньіх дєнаціоналізірованньіх послєдоватєлєй коммуністов о якобьі каком-то "холокостє одєсскіх єврєєв" новой оккупаціонной властью, нє імєют под собой нікакого основанія і являются чістєйшєй іх пропагандістской вьідумкой, по прічінє отсутстві в Одєссє єврєєв как таковьіх вообщє, что убєдітєльно доказано по мєтодікє вьідающєгося Хранітєля Історії Одессьі, почєтного Гражданіна Одессьі, а-знамєнітэр історіка, Олєга Іосіфовіча Губаря"
І що тоді, проти цих "неспростовних тверджень", будуть казати "історик Губарь" і решта його шанувальників з Одеської влади, котрі у своїй офіційній відповіді,- "брешуть, як Губарь" (с)?
Це, звісно несмішний жарт, але також несмішним фактом є те, що станом на сьогодні, інформаційну війну виграють не науковці, більшість котрих покі що задовільняються тим, що обговорюють історичні питання у свому вузькому професіному колі, а такі ось фальсіфікатори, як ті, хто готував цю офіційну відповідь Одеської міської ради.
* * *
Лафіт-Клаве, про котрого згадується у відповіді, у 1885-1885 не міг ні писати ні працювати, бо помер 1794 у році.
А насправді писав він не про Ені-Дунью, а про:
"Коджа-Бей, лежащий на Черном море, в заливе или взморье образующем довольно спокойную рейду, состоит из двух Татарских деревень, отделенных маленькою безводною ложбиною. В нем для защищения рейды находится худой замок и маяк для показания оного судам в море находящимся. Оба они находятся в довольно худом состоянии и не соответствуют своему назначению. В нем нагружаются хлебные зерна, масло и кожи".
Так виглядало "місто корого не було" за 28 років до "заснування" - у 1766 році ( автор плану - військовий топограф, Іван Іслєньєв, котрого для цього було заслано в місто Хаджибей під виглядом купця):
«План специальной нововстроемой на берегу Черного моря турецкого города Гаджибея.
В. Батареи вновь сделанные;
С. Ретранжемент старой соединенной к батареи;
D. Дом нынешнего командира над городом;
Е. магазин по примечанию с воинским нарядом;
F. Хлебопекарня казенная;
G. Гостиный двор;
Н. Мечеть(располагалась на месте нынешнего Литературного музея);
I. Пристань для судов на сваях (нынешняя Таможенная площадь на засыпанной землей бухте);
К. Неведомо какое строение с припасами;
N. Строение почти все казенное для янычар и куечиров турецких а малой части христиан волохов, построенное на выезде;
О. Место, куда собираются старшины в торговые дни;
Р. Особливые казенные лавки для приезжих купцов;
Q. Дом бея янычарского;
(судьба дома бея после российского завоевания неизвестна, но газета «Одесский вестник» 1841 году отмечала, что: «в одном из Одесских зданий сохранилось еще несколько плит и столбов из мрамора, с надписями из Корана, принадлежавших, как говорят, к жилищу последнего Хаджибейского паши»).
R. Колодезь;
S. Развалины старинного (литвинского) замка города Качубея.
Сочинен 1766 года в майе мце 25 и 26 числа. Мачтаб в российских саженях, англицкой дюйм положен в 40 сажен.
Сочинил Чорного гусарского полку поручик Иван Исленьев».
Так виглядало те саме місто за пару років до "заснування" (автор- де-Волан, план надруковано у 1793 році):
