і Феодосія Печорського, і Нестора, і Кирила Туровського, і "Слово о полку Ігореві", і київських вчених, що вийшли з Київської академії: Симеона Полоцького, Мелетія Смотрицького, Славинецького, Димитрія Туптала.
Їм треба починати свою "Историю русской литературы" з великоруських билин, новгородських та псковських літописів, а потім переходити до Серапіона Владимирського, "Слова" Даниїла Заточника, до "Мамаєва побоїща" та Максима Грека, Курбського, Івана Грозного
і не зачіпати Нестора, "Слова о полку Ігореві", "Руської Правди".
Треба сказати, що великоруські вчені в своїх "Историях русской литературы" дуже неконсеквентні. В Караулова, Галахова, Порфир’єва, О. Міллера ви знайдете всю давню українську літературу візантійську і трохи схоластично-клясичної, але зате про українські колядки не знайдете нічого; про українські народні пісні, на цілий том великоруського народного виділа, півлисточка; не знайдете й помину про козацькі українські літописі Самовидця, Величка, про Климентія, Сковороду.
Нову українську літературу, писану по-українському: Котляревського, Квітку, Куліша, Костомарова, Шевченка, Вовчка, Стороженка – вони зовсім уже не приймають в свої руські історії.
Коли не приймаєте Самовидця, Квітку, Шевченка, то нащо, берете собі Нестора, Вл. Мономаха, "Слово о полку Ігореві"?
Треба пригадати ще чудніший факт: в Польщі декотрі учителі польської словесности були загарбали собі в свою літературу "Слово о полку Ігореві," Нестора і ввесь київський період, маючи його за польський, але як москалі наїхали в польські гімназії і навезли в своїх великоруських "Історіях літератури" того самого Нестора й "Слово о полку Ігореві", то польські учителі хоч-не-хоч мусіли повикидати київський період з польської літератури.
Наскочила коса на камінь, і виявилось, що й поляки і великороси просто граблять українську літературу то в границях 1772 року, то XI віку. Се виходить якась географічна література!
Так само роблять великоруські історики з українською історією! (Прим. І. Нечуя-Левицького).
При глибокому психічному аналізі, фантазія Достоєвського, напр., така убога, що допровадила його до комічних образів:
в своїх повістях "Идиот" і "Бесах" він малює сни героїв, де ліберальні ідеї з’являються в образі трихин*, що влазять в тіло героя, та в образі бісів, що кинулись на стадо свиней.
– Правда, що фантазія ! А яка елеґантність! (Прим. І. Нечуя-Левицького).
Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини C. 10
Нечуй-Левицький Іван Семенович
*
Трихини - Трихінельоз (трихіноз, англ. Trichinellosis, trichinosis or trichiniasis) — біогельмінтоз, що спричиняється паразитичними хробаками — різними видами роду Trichinella
Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/