mysliwiec (mysliwiec) wrote,
mysliwiec
mysliwiec

Десоветизация Украины = дерусификация Украины

"А что такое Советский Союз?
Это Россия и есть, только называлась по-другому".

(с)
В.В, Путин
Полный текст интервью Путина российским телеканалам
21.10.2011


Этнического русского народа не существует в природе, а всё сообщество "русские" состоит из русских в первом, втором, третьем, четвертом, поколениях, происходящих из множества различных народностей, этносов и этнических народов имевших или имеющих несчастье жить в пределах Рос. Империи, СССР, РФ.
Если в любом национальном государстве среди титульной этнической нации (здесь речь идет не о политической/гражданской, а именно о этнической нации) норма - принадлежность к этому народу с деда-прадеда, то любой русский, если только он знает реальную свою родословную, может обнаружить, что и в его семье, ещё 2-3-4 поколения назад русский язык не был родным.
Не исключение среди них и и помоскаленные из украинцев.
Украинцам надо ещё каяться, за то, что и становлению этой империи способствовали и Феофан Прокопович (наставник Петра 1-го) и хохлы типа Разумовских и канцлера Безбородька.

А так как этнического народа "русские" не существует в природе (подробнее - по пунктам ), то при всем желании разжечь "межнациональную ненависть" ни у кого не получится.
Потому что разжечь межнациональную ненависть можно только между реально существующими нациями, а сообщество русские это не народ/нация, а совсем другое, для других целей, создаваемое властью России сообщество. Сообщество создаваемое путем процесса насильственной денационализации до степени русскости - как коренных народов России, так и инородцев.
Через лишение их своих языков, через объявление русскими их народных костюмов, их сказок, и обычаев, их обрядов, их народных традиций.
У него другая аксиоматика, другие приоритеты и другая логика поведения.
Любой народ/нация хочет, чтобы у себя дома было хорошо, а сообществу русских на это похер - путь кругом рвань-пьянь, бурьян, косые заборы, березки в грязи по колено, зато - "Была бы Страна Родная и нету других забот"(своей родиной русские считают империю).

Именно для этого процесса, с целью создать ложную картину ассимиляции всяческой неруси, в якобы уже давно, 1000 лет существующий исконный славянский русский народ, и придуман эвфемизм "обрусение":



Конкретно в Украине этот процесс в секретных документах описывался так:
"И не предавая оного гласности принять меры к проявлениями украинофильства, о том же, что будет замечено, донести Министерству.



... Прежде всего замечу, что... все преподавательские должности .. в учебных заведениях Киевского Округа, за самыми ничтожными исключениями, замещены и постоянно замещаются уроженцами здешнего края.
И профессора и учителя, кроме разумеется иностранцев, с азбуки до университетских курсов учатся и воспитываются в среде той национальности в которой родились, и естественно усваивают себе себе её обычаи и взгляды, ей принадлежащие и не во всём сходные с тем, что встречается в коренных русских губерниях.
Эта рознь, конечно совершенно чуждая каких либо сепаратических элементов, неизбежно поддерживается, переходит из поколения в поколение и сохраняет у учащейся молодёжи любовь, привязанность, предпочтение к своему, местному...
Единственной мерой к ослаблению в учебных заведениях Юго-Западного края малоросийского элемента, даже чуждого сепаратистических и вообще неблагонамеренных стремлений, я признаю усиление в них по возможности, элемента Русского- в лице преподавателей...
С первым выпуском воспитанников вновь открываемого в Нежине Историко- Филологического Института- они могут быть назначаемые в средние учебные заведения внутренних губерний (в Россию),- а в учебные заведения южных губерний (в Украину),- могут быть назначаемы преподавателями по преимуществу воспитанники С.Петербургского института- из коренных русских уроженцев, для которых будет чужда сама идея всякого рода украинофильства"...








В тех империях, где действительно был титульный этнос=этнический народ, титульная нация, эта титульная нация империи жила лучше всех в этой империи.
При королеве Виктории в Британской империи быть англичанином - это было престижно, денежно и комфортно.
А когда "русские" в России жили лучше всех? Лучше всех нерусских в той стране?
При Грозном, при Петре, при Екатерине, при Сталине, при Путине?
А никогда.
Не для этого их, русских, империя создавала.

Ещё не так давно, в 1830 году, ( и это видели не злокозненные иностранцы, а знали в самой России) обрусевших было не так много, ещё было очевидно, что север империи, поволжье, подонье ещё не обрусели (не были денационализированы до степени русскости):



Прошло 185 лет лет. И сегодня их потомков московская пропаганда уже убедила, что именно они и есть соль земли русской - уже как 1000 лет исконные русские.

Декоративную национальную экзотику (внешннюю форму без глубинного содержания, то, что в Украине названо шароварщиной), после эксцесса коренизации, когда как непредвиденный побочный эффект началось возрождение национального сознания, после того как поверившие в это были физически уничтожены, оставшимся, на три поколения вперед перепуганным советским интеллигентам, денационализированным до степени русскости Шариковым воспитанным такими же Швондерами, дозволялось оставлять видимость национального только в таком виде и только при таких трех условиях (временно, в СССР, третьим пунктом была вместо московской церкви была КПСС, но после 1991 года всё вернулось на свои места):




Процесс создания этого сообщества "служивых людей империи" (у османов таких называли янычарами) далеко не закончен и продолжается на наших глазах.
Вот на такой брехне ( и самообман для своих и обман для посторонних) у русских всё и построено.



* * *
Матеріал друкованого видання
№ 47 (419)
від 25 листопада
автор
Ігор Лосєв

Декомунізація = дерусифікація України

Відмова від радянських пам’ятників і назв ще не означатиме повного звільнення від імперської спадщини


Комунізація України протягом 70 років здійснювалася жорстко й послідовно: перейменовувалися сотні міст і містечок, районів і сіл на честь червонопрапорних діячів, тисячі заводів здобували ті ж таки імена лєнінсько-сталінських поплічників, десятки тисяч пам’ят­ників, погрудь, меморіальних дощок «прикрашали» практично всі населені пункти совдепії. Коли під час і після її розпаду стався лєнінопад, обурені совки заволали:
«Як можна?! Це ж наша історія!».
Інтелігентніші міщани запитували:
«Хіба немає важливіших справ? Кому ці боввани заважають?».
Насправді йшлося про потужний знаково-символічний шар громадського побуту, який десятиліттями випромінював величезний ідеологічний заряд.

Якби всі ці пам’ятники, назви й символи ні на що не впливали, токомуністи так ретельно їх не встановлювали б і не поширювали б. Впливали. І досі впливають там, де їх залишили. Але комунізація в Україні накладалася на ґрунтовні результати попередньої 250-річної русифікації.
Після 1917 року в нашій країні ці два процеси відбувалися синхронно, взаємно підтримуючи й посилюючи один одного. Цьому не зашкодило навіть проведення такої ідеологічної спецоперації, як «українізація», що мала на меті зовсім не розквіт української культури (це стало несподіваним для Москви наслідком), а розширення соціальної бази комуністичного панування в Україні.
У масштабах усього СРСР ішлося про так звану коренізацію кадрів, адже в лавах Комуністичної партії корінне населення радянських республік було представлено вкрай слабо. Воно погано сприймало комуно-радянські засади, свідченням чого був той факт, що комуністам довелося три роки воювати в так званих національних окраїнах.
Щодо України, то Лев Троцький скаржився, що щороку центр відправляє туди озброєну експедицію і вона повертається назад «із побитою пикою».

Натомість у центрі Росії, в областях, що нині охоплюються туристичним «Золотим кільцем», себто в регіоні, котрий історично був і лишається етнічним ядром російської нації, спостерігався процес, який партійні історики охарактеризували як «тріумфальноє шествіє совєтской власті». Себто там комунізм зустріли цілком доброзичливо, що змушує ще раз замислитися про співвідношення російського й радянського…

У національних окраїнах чужий і ворожий комунізм треба було представити місцевому окупованому населенню в бодай трохи прийнятній для нього формі, залучити більше місцевих до партійної політики, сформувати потужну п’яту колону. Ось для чого була потрібна коренізація…
Однак дуже важливим для російських комуністів було не переграти з національними шатами своєї ідеології, не завдати шкоди інтересам російсько-імперського центру, гегемонії всього російського культурно-політичного комплексу.
Провідники більшовиків чітко уявляли зв’язок радянського та російського. Про це свідчить, зокрема, такий промовистий факт: у 1925 році в Кремлі Сталін зустрівся з українським партійним діячем Олександром Шумським і мав із ним розмову. Шумський Сталіну страшенно не сподобався, бо той відчув спорідненість поглядів Шумського з поглядами Миколи Хвильового, про що кремлівський начальник написав у листі «Тов. Кагановичу та іншим членам Політбюро ЦК КП(б)У» (від 26 квітня 1926 року).
У листі йшлося про «шкідливість негайної українізації», збіг ідей Шумського з ідеями Хвильового, неприпустимість боротьби «проти російської культури та її найвищого досягнення (sic!) — лєнінізму».
Отже, для більшовиків російська мова й російська культура були важливим чинником у боротьбі за контроль над національними окраїнами.

Коли «українізація» спровокувала потужне національно-культурне відродження в Україні, московський центр негайно її припинив, а активна участь у ній розглядалася як кримінал.

Посилення комунізації України під час Голодомору (жорстоке винищення національної інтелігенції під прапором протистояння «петлюрівщині», упослідження всіх некомуністичних кадрів тощо) спричинило й чергову хвилю русифікації, намагання обмежити українську мову, книговидання, пресу, освіту, настирливо запроваджуючи скрізь російське, що на той час уже стає ознакою політичної лояльності до керівного комуністичного режиму.

На цьому тлі відбувалися ліквідація і самоліквідація політичної української течії націонал-комунізму, що заважала тотальній русифікації України. Націонал-комуністи наївно вірили в можливість розбудови української національної (за формою і комуністичної за змістом) держави у складі Радянського Союзу.
13 травня 1933 року застрелився Микола Хвильовий.
Заарештували Олександра Шумського.
7 липня 1933-го застрелився Микола Скрипник.
Застрелився голова Раднаркому Панас Любченко.
а влучним висловом Дмитра Павличка, то була «доба кремлівських Торквемад». Зрозуміло, погляди московських вождів на Україну й сутність Радянського Союзу принципово відрізнялися від поглядів українських націонал-комуністів.
З певними застереженнями їх можна ототожнити з поглядами президента Російської Федерації Путіна, які він публічно висловив кілька років тому: «А що таке Радянський Союз? Та ж таки Росія, лише назва інша».

Як у Радянській Україні було практично неможливо відділити комунізацію від русифікації, а російське сприймалось як синонім радянського, так і в нинішній незалежній Україні не можна, небезпечно й шкідливо відділяти декомунізацію від дерусифікації.
Адже це єдиний і неподільний комплекс.
Якщо нині обмежитися тільки першим, декомунізацією, то можна лише очистити російсько-імперське ядро від комуно-радянських нашарувань, що прихильників «русского міра» цілком влаштує.
Так кілька років тому сталося в Одесі за міського голови антикомуніста Едуарда Гурвіца, коли посунули пам’ятник матросам, учасникам повстання на панцернику «Потьомкін», щоб звільнити місце для пам’ятника російській імператриці німецького походження Єкатєріні ІІ (Софії Фредеріці Августі Саксен-Ангальт-Цербстській).
Чи варто проводити декомунізацію в інтересах збереження та посилення русифікації?

Між іншим, не лише в самому СРСР ототожнювали російське й радянське. У ці ігри охоче грали на Заході, де СРСР називали Росією, а все населення СРСР — росіянами. Цікаво, що жодних протестів радянських дипломатів це не викликало. Їх таке ототожнення цілком влаштовувало, воно ніяк не суперечило реальній офіційній
політиці тоді ще радянського Кремля…

Декомунізація без дерусифікації буде процесом вельми поверховим і декоративним.

Навіть після краху Радянського Союзу єднання радянського й російського триває.
Наприклад, Владімір Путін кілька років тому провів спецоперацію з об’єднання Московського патріархату й Російської православної церкви за кордоном (РПЦЗ). Остання багато десятиліть була церквою прихильників Білого руху, переконаних і послідовних ворогів комунізму й радянської влади, ортодоксальних патріотів єдиної та неподільної Російської імперії.
Офіцеру КГБ вдалося поєднати білу й червону ідеї на ґрунті російського імперського шовінізму, адже останній є близьким як білим, так і червоним. Приєднання РПЦЗ до Московського патріархату — це справді феноменальний союз чекістів із білогвардійцями. А на ґрунті спільної ненависті до самостійної соборної Української держави російські комуністи й російські монархісти зав­жди порозуміються…
Ось чому в Україні боротьба проти перших не повинна перетворюватися на відкритий чи мовчазний «договорняк» із другими.
Якщо Кіровоград поміняти на Єлисаветград, то засмутяться комуністи й зрадіють імперські шовіністи, а виграє «русскій мір»…

У Києві на вулиці Лисенка, неподалік книгарні «Є», міститься адміністративна будівля так званої Південно-Західної залізниці.
До речі, вона південно-західна, якщо тільки на неї дивитися з Москви. А якщо з Києва, то вона центральна залізниця України.
Біля входу два скульптурні зображення (вкрай символічні!):
ударник комуністичної праці машиніст Кривоніс (з тієї самої компанії, що й Стаханов, Ізотов, Паша Ангеліна та ін.)
і граф Вітте, російський імперський сановник (погруддя було встановлене в незалежній Україні!)…
Таке собі зворушливе єднання радянсько-російського.

Кривоноса, можливо, приберуть за законом про декомунізацію. А графа Вітте?
У нинішній Україні багато дивних і несумісних явищ. Що вже казати, коли в нас не війна, а АТО… Коли під час війни з Росією та після Майдану Адміністрація Порошенка посилює русифікацію в кадровій політиці та інформаційній сфері. Порядок у державі має розпочатися з порядку й елементарної логіки у високопосадових головах.







Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/
Tags: кажущееся и действительное
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 4 comments