Человек 20.
И из них - ни одного представителя нынешней городской власти, никого из тех, кто так любит объявлять себя "патриотами Одессы" - никого из тех, кто до сих пор отстаивает исторический миф о "основании" Одессы в 1794 году, ни одного почитателя Русского Мира, которые так любят отмечать все победы русского оружия, но в упор не хотят помнить о этой победе Рос. империи (которая и привела к тому, что Одесса сегодня стала такой, какой она есть), хотя в 19 веке эта дата (особенно 100-летний юбилей штурма) праздновалось с большим размахом.
Предпочитают не помнить по одной простой причине - если постоянно напоминать одесситам, что уже существовавший к 1789 году турецкий город Хаджибей был взят штурмом, то потом намного сложнее станет продолжать врать про "основание" того же Хаджибея=Одессы на пустом месте "временного поселения, ничтожной татарской деревеньки из нескольких домов бутововго камня крытых камышом".
Потому что, как можно основать через 5 лет то, что было за 5 лет до того было взято штурмом и переименовано только через 6 лет после его завоевания?
Только по этой причине уже который год игнорируется этот факт и эта дата истории Одессы.
После возложения венков к памятнику Дюку, проф. Тарас Гончарук провел для желающих импровизированную лекцию:
https://www.youtube.com/watch?v=hvC1hygX8pw
Многое из которой есть в его же тексте здесь (+ pdf другой статьи Гончарука о том же):
Цього року виповнюється 225 літ від дня штурму російськими регулярними військами та українськими чорноморськими козаками турецької фортеці та міста Хаджибей (Одеса). Відбулося це 1789 р., 14 вересня за старим стилем, і припало на свято Воздвиження Чесного Хреста. Тепер це – 27 вересня.
Одним із головних героїв штурму Хаджибея був уродженець Італії, наполовину іспанець, наполовину ірландець генерал-майор російської армії Йосип Михайлович Де-Рібас. Він заздалегідь задумав стати «завойовником Хаджибея», і чорноморські козаки (колишні запорожці), а також козаки донські принаймні від початку літа 1789 р. за його розпорядженнями збирали інформацію про фортецю Хаджибей та поселення навколо неї, здобуваючи турецьких «язиків». Однак, коли наприкінці літа 1789 р. Г. Потьомкін наказав корпусу російської армії з Очакова вирушити на здобуття Хаджибея, командиром цього з’єднання було призначено не Й. Де-Рібаса, а нащадка козака з Гетьманщини генерал-поручика Івана Васильовича Гудовича. Й. Де-Рібас мав командувати авангардом цього корпусу. В його розпорядженні було два батальйони регулярної російської армії (Троїцького піхотного полку та Миколаївський гренадерський батальйон) і шість полків Чорноморського козацтва (три кінних та три піших) під керівництвом кошового отамана Захарія Олексійовича Чепіги. Решта полків Чорноморського козацького війська під проводом військового судді Антона Андрійовича Головатого здійснювали тилове забезпечення авангарду.
Й. Де-Рібас рвався у бій. «…Я вскоре буду Дон-кихотствовать» – писав він 31 серпня 1789 р. до начальника канцелярії Г. Потьомкіна В. Попова. Вперед рушили полки чорноморців. В ніч з 11 на 12 вересня 1789 р. вони перешли Пересип. Наступної ночі тим самим шляхом пройшли батальйони регулярної російської армії. Свої війська Й. Де-Рібас зібрав «в Кривой Балке от Аджибея в 7-ми верстах» (назви Одеса ще не було, а Крива Балка вже була!). Він мав дочекатися підходу головних сил корпусу І. Гудовича, але вирішив діяти самостійно. Ввечері 13 вересня солдати та козаки Й. Де-Рібаса «пришли к Балке, от замка в 2-х верстах отстоящего» (в районі теперішньої вул. Балківської). Свої сили Й. Де-Рібас розподілив на три підрозділи. Перший – під проводом полковника Олександра Семеновича Хвостова (пізніше він зробив непогану кар’єру, став управляючим державного банку, відомим поетом та жартівником) здобув «замок», тобто фортецю, Хаджибей на місці теперішнього Воронцовського палацу і прилеглої території Приморського бульвару. Штурм фортеці розпочався 14 вересня 1789 р. о 5 годині ранку і тривав близько півгодини. Російський прапор на фортеці встановив прибалтійський дворянин секунд-майор Федір Іванович Сандерс (пізніше він дослужився до звання генерал-лейтенанта). Коли турки намагалися втекти з фортеці, по них ударив другий підрозділ – три кінні полки чорноморців на чолі зі З. Чепігою. Третій підрозділ військ Й. Де-Рібаса, що складався з російських солдатів та піших чорноморських козаків під проводом Сергія Воєйкова, здобув саме місто Хаджибей, центр якого розташовувався в районі теперішньої Думської площі та Карантинної балки.
Турецький флот, що стояв у Хаджибейській (Одеській) затоці, відкрив, за словами Й. Де-Рібаса, по його військах «адский огонь». Однак на той час до Хаджибея вже підішли головні сили корпусу І. Гудовича (їхнім провідником «по здешним трудным дорогам во время сей экспедиции» був осавул чорноморців Кіндрат Осипович Табанець). Від них до берега моря була відряджена батарея під проводом хороброго майора Миколи Яковича Меркеля, яка своїм вогнем змусила турецький флот відійти подалі в море, а два турецькі кораблі – здатися. Це стало завершенням успішного штурму.
Й. Де-Рібас вважав символічним, що мусульманське місто Хаджибей було взято на день християнського свята. «Мы отпраздновали день Воздвижения Креста пушечными выстрелами…» – писав він 14 вересня 1789 р. до В. Попова. Перемога далася малою кров’ю. Відділ Й. Де-Рібаса втратив вбитими 5 солдатів та козаків, пораненими – 33. З турецького боку були «в плен взяты: Паша двухбунчужный Ахмет, Бим-паша, 5-ть агов, 5-ть байрактарей, капитан судна, нижних чинов 66 человек». Щодо кількості вбитих турків І. Гудович у своєму першому рапорті писав про 92 знайдені тіла, пізніше Й. Де-Рібас доповідав про понад 100 вбитих ворогів, а Г. Потьомкін доповів цариці, що їх було понад 200 (так він випросив для Й. Де-Рібаса за штурм Хаджибея орден Св. Георгія ІІІ ступеня). Причину не надто великої кількості полонених І. Гудович вбачав в тому, «что многие спаслись, ушедши на суда на 4 баркасах, отчаливших от берега во время сражения».
Завчасно втекли і деякі цивільні мешканці міста. По завершенні війни вони намагалися отримати від росіян компенсацію. «В старых делах, – писав історик Володимир Яковлєв, – …имеется семнадцать прошений, поданных де-Рибасу в 1795 г. от лиц четырнадцати с греческими и трех с восточными фамилиями, в которых просители заявляют свои права на разоренные во время штурма крепости и оставленные ими дома в Хаджибее. Большинство этих лиц находилось в Константинополе…». Однак втекти зуміли далеко не всі. Зокрема, грек Сімон Аспоріді, який мав в Хаджибеї кав’ярню. «Эта кофейня, – писав історик Олексій Маркевич, – долго была центральным пунктом Хаджибея, местом рассказов новостей; находилась она недалеко от гавани, приблизительно на …углу [теперішніх] Дерибасовской и Ришельевской улиц». Після штурму С. Аспоріді ризикнув і знову розпочав «торговлю в своем пограбленном кофене и удостоен был приходом его превосходительства
[Й. Де-Рібаса] со многими офицерами и иными чинами, от коих удостоен также многой ласки и милости и …по червонному и дукату за питие кофию». Кав’ярня С. Аспоріді ще довго працювала в місті й після перейменування його на Одесу (кажуть, її відвідував і О. Пушкін). Відомий краєзнавець Олександр Де-Рібас так уявляв собі сцену святкування перемоги в знаменитій кав’ярні: «Велико же было удивление грека Симона Аспориди, когда 14-го сентября, в день Воздвижения, к нему в кофейню вошли, вместо турок, генерал де-Рибас, а с ним блестящая свита русских офицеров. …Здесь были Воейков, Меркель, Аркудинский, Трубников, Головатый, Чепега. Аспориди вынес из своих погребов лучшее кипрское вино и душистую мастику для офицеров. А для солдат выкатил на площадь бочонок водки. И пошло веселие. Русские утвердились в Одессе, под топот запорожского гопака».
Рубрика: Історія
Випуск: 27.09.2014
Автор: Тарас Гончарук
Стаття професора Тараса Гончарука (та студентки історичного факультету ОНУ ім. І.І, Мечникова Сорокіної К.)
"Святкування сторічного ювілею штурму Хаджибея 14 вересня 1789 року в Одесі (за матеріалами газети "Одеський вісник"), оприлюднена в травні на Першій Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 600-річчю міста:
Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/