mysliwiec (mysliwiec) wrote,
mysliwiec
mysliwiec

Якою була тема москаля до того, як австріяки придумали українців, щоб розділити практічєскіадіннарод

З «Салдацького патрету» Г. Квітки-Основ'яненка.
( надруковано у другому випуску альманаху «Утренняя Звезда», 1833)

Як же москаль озьметься за сеє діло, ну! — тільки почухайся та й відійди. Торгується і требує багацько: дай йому і кошту, і грошей, скільки забажа, а як удереть! гай, гай! йому кажеш — блакитна, а він товче:
«Синя-ста».
Йому кажеш — не годиться, а він чухається та каже:
«Нічаво-ста; для хахлов і такий бог бряде».
Тьфу! на їх голову!...

Вже і в Липцях завелися кабаки, неначе — нехай бог милує — у Расєї.
Відкіля ж то се узялось?
Общество нас так прикрутило, щоб, бач, відкупщик за нас, хто не здужа, зносив гроші у подушне; так узявсь не з справжніх відкупщиків, а — таки нічого гріха таїти — знайшовсь із наших, хрещених людей, що уступив у їх віру та, як той Юда, узявсь держать і Липці, і другії слободи на московський лад;
і вже в них не шинок зоветься, а кабак, і там вже уся московська натура, там усе москаль наголо, як у Туреччині турки; та усе народ проворний: ні доїсть, ні доспить, усе об тім тільки і дума, щоб заробить копійку.
Така вже їх московська поведенція!
А як тільки нашого братчика, хоч би і у кабаці, обдурюють, так ну, ну, ну! Отсе, коли прийшов з посудиною, щоб купити до хазяйства на скільки треба горілки, та хоч трохи заслухайся або задивись, то й не доллє повної міри, та мерщій і всипа у твою посудину, і вже хоч спор, хоч лайся, а він тебе випровадить геть.
Коли ж тут хочеш випити, то буцімто й добрий: за гривню зачеркне із діжки таки повнісіньку; тут станеш уси розгладжувати, та втираєшся, та поцмокаєш хорошенько і збираєшся, як то гарненько натощака вип'єш, та тільки що руку підняв, та ще і до рота не доніс, як, урагова його мати зна, де те москальча у гаспида озьметься, таки неначе як той, що... дух свят при нашій хаті!..
Підбіжить, підтовкне — плюсь! — більш половина чарки назад у діжку! Лихо, та й годі!
П'єш мерщій, бо розливальщик ще стане і чарку віднімати. Випив... так що ж бо?.. Як там кажуть: по бороді потекло, а у рот не попало; а вже й не кажи, що по животу пішло; нічого було гаразд і проковтнуть.
Оттака-то їх московська віра, щоб зо всякого зідрати; так куди їм і спати довго?
Та таки тут спить, а тут дума: як би то і де б то поживитись.

Вибігло чортя і озирається... Подивітесь на нього: на що то воно похоже? Що б то йому голову гарненько під чубчик підстригти, як і в людей?
А то патлатий-патлатий! Спереду аж у вічі йому волосся лізе, уха закриває, по потилиці шльопається, аж, сердека, усе знай головою потряхує, щоб тії патли не мотались.
І сорочка на ньому — не як у людей; замість білої, як закон повеліва, вона в нього або червона, або синя, та без коміра, а з гапликом, та на плечі і защібне;
так що хто зроду уперше москаля побаче, то й не вгада, що то воно й є.
(а є воно - касаваротка)

От такий-то став біля кабацьких дверей, поглядав, поглядав — і вздрів, що стоїть салдат на калавурі з оружжом, та й став гукати на нього:
«Служба! — каже. — Пайди-ка сюда! Стань тутечки-здеся, штоб подчас буде драка, так не дай нас ув абеду; а порція ад нас буде».
Стоїть салдат, не ворушиться!
Москальча крикнуло удруге, кричить і утретє — салдат ні з місця! Далі москальча злякалось, щоб він не розсердивсь та не дав би йому щипки, покинув його, та мерщій у кабак, та й зачинивсь. Кузьма Трохимович чув сеє все, усміхнувсь, моргнув усом та й подумав собі:
«Побачимо, що то дальш буде; ще невелика штука москаля одурить!»
Затим виткнулось і сонечко. Тут стали рушати й наші...

«Ох, мені лихо!— сказала Явдоха, піднявши тую паляницю, та мерщій пхнула її між свій товар.
Як таки біля москаля сідати? Він нам такого лиха наробить, що не то що! Ув одної щипне, у другої хватне... та тут таке буде, що й коробок не позбираємо...»
— Вибирай же друге місце,
— гукнули молодиці, — може й не з так щасливе буде, та усе-таки лучче, чим дати москалю орудовати над нашим крамом».
Перевела Явдоха свій цех через дорогу; поворожила вп'ять другою, теж чужою булкою, і меж свої положила; а де паляниця впала, там сама з своїм товаром сіла...
ільки що молодиці любенько посідали і кожна з своїм крамом розташовалась, аж... тю!
Москаля нечистий і вродив з стовпцями біля них.
Як же напустяться на нього перекупки!
«Зачим тут став? Піди собі геть; стань де інше, не мішай православний товар продавати, а сам іди хоч до чортів, опріч хліба святого»...
От бачать молодиці, що непереливки, пристали до Явдохи: «Роби, що знаєш роби, а москаля збудь!»
Нічого Явдосі робити, узяла — та усе-таки не з своєї коробки — три в'язки бубликів і пішла до патрета, та й... далебі що правда! поклонилась йому, мов живому, та й просить: «Ваше благородіє, господа салдатство! будьте ласкаві, зведіть з нашого місця оттого навіженого, католицького, бусурменського москаля, що став біля бублейниць з стовпцями».

Аж ось де узявся салдат, та вже справжній салдат і живісінький, от як ми з вами. Ходить він по базару, визира, визира... і вже один рушничок у молодички з купи і вчистив і у кишеню запаковав; стягнув у чугуївської перекупки бумажну хустку, таку, що гривень шість стоїть; відрізав з воза і вінок цибулі і зараз за півціни й продав, та усе так хитро та мудро зробив, що ні жоден хазяїн і незчувсь.
Далі прийшов, де груші продають, бачить, що при возах самі хлопці, та й ті роти пороззявляли і дивляться на ведмедів.
Він таки й положив руку на мішок — ніхто не баче; потягнув його до себе — ніхто не баче; положив гарненько на плече — ніхто не баче... та, не озираючись, і чкурнув куди йому треба!
Аж ось кинулось хазяйство, бачать, що москаль безспрося узяв повнісінький мішок груш та й преть його, мов своє, разом гукнули на нього та й побігли за ним у догоню.
Не хитрий же й москаль! Чим би навтікача, а він іде собі любенько, мішок з грушами несе та й мугиче собі під ніс пісеньку. А тут його за мішок — сіп!
«Нащо ти груші узяв? сякий-такий сину!»
— питаються його ув один голос.
Стоїть, сердека, очі вивалив, мов баран, далі озирнувсь та й каже:
«Нєшта то ваші груші-ста?»
— «Адже ж не чиї, як наші».

А він як крикне на них:
«Ах, ви хахли безмозглії...» (а зараз лаятись! що б то перше розпитати, та тогді б вже лаявсь, скільки хотів).
«А зачим ви, — каже, — мені тагда не сказали, как я з воза мішок узяв?»
— Та до них з пенею:
«Ви, — каже, — зіваєте по старанам, а я вот ніс-ніс, да вота как умарился, да амуницю патьор. Вот, виш, мундєр запачкал! Давай сюда деньги на вичистку».
Наше хазяйство щоб то сюди-туди, так де ж! Ні приступу, та ще й лає. А далі ухватив за комір, і тягне, і кричить:
«Давай на вичистку та за праходку; я казьонний мундєр патьор і сапоги таптал, давай да і только!»
Наші ні відхрестяться, ні відмоляться:
«Цур тобі, — кажуть, — батечку! зділай милость, господа служба, озьми собі і груші з мішком, тільки цур тобі! відчепись і пусти!»
Так де! Так реп'яхом і узявсь і каже:
«Мине чужово не нада; не хачу ваших груш, а подай майо!..»
Що тут на світі робити? Іще таки подумали сяк-так, щоб вивернутись: хотіли іти до волосного правленія, так москаль не тії співа:
«Вон моя команда! — та й показує на салдацький патрет. — Пайдьом ік ньому».
Наші бачать, що непереливки, страшно! Кинули йому п'ятиалтинного — так ні: веди до ятки, постав за проходку кварту водки. Нічого робити, поставили, аби б відчепивсь та не вів до салдата, що з оружжом стоїть.
Як же опісля розслухали та роздивились і відгадали, що то салдат мальований, так аж об поли вдарили руками та — фіть, фіть! — посвистали та й пішли до возів.







Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/
Tags: кажущееся и действительное, судьба и образ
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments