mysliwiec (mysliwiec) wrote,
mysliwiec
mysliwiec

За що, проти чого і яким чином

Юрій Макаров

Україна – це не лише вишиванки й пісні, хоча для когось (не всіх) вони скарб, і ними гріх нехтувати. І не лише мова, хоча в ній зафіксовано базові цінності, які розкриваються, коли ти в неї по-справжньому занурюєшся. І не лише історія з культурою, які більшість із нас до пуття не знає (узагальнюю так упевнено, бо інакше реакцією на новітні відкриття, по­в’язані з ключовими постатями й моментами українського шля­­ху, не були б розгубленість, а подеколи й активне несприйняття).
Але останнім часом після супертолерантного Євромайдану спостерігається тенденція зовсім уже ігнорувати український фактор: мовляв, ми політична нація, а в кого яке коріння – це ваші особисті подробиці.
Хочу сказати, що навіть так звані російськомовні співвітчизники (до яких належить і автор цих рядків) нібито байдужі до етнографічних сентиментів, десь у глибині душі страждають на своєрідний «комплекс ампутації» і відчувають полегшення, коли бодай частково, символічно повертаються або навертаються в українське силове поле.

У невгамовного режисера Сергія Проскурні в документальному фільмі «Тарас Шевченко. ІDентифікація» є епізод, котрий він знімав у Сніжному – тому самому, про яке ще рік тому мало хто чув поза межами Донецької області. Герой – місцевий бомж, який підтримує (чи вже підтримував?) життя підбиранням вугілля в занедбаній копанці.
І там, власне під землею, після кількох простих запитань цей дядько раптом зі сльозами переходить із суржику на взірцеву українську, якою не розмовляв із дитинства, починає читати Шевченка напам’ять...
Це концентрований образ багатьох українців, які чи то під тиском обставин, чи то через слабкість характеру були відмовилися від своєї ідентичності й тепер потроху до неї повертаються.

Та не лише минуле має об’єд­­нувати здорову країну.
Передусім не минуле. Останнім часом стало зрозуміло, що Україна – це ще й простір свободи, де ти можеш узяти участь у формуванні майбутнього. Ну, скажі­­мо, маєш шанс. Раніше його не було, а тепер з’явився.
В оскаженілого сусіда цього немає, а в нас є. За сприятливого сценарію Україна – вікно можливостей. Порозуміння, довіра, терпимість, взаємодія, ініціатива і т. ін. Власний проект життя. Оптимізм.
Хай би як нові-старі еліти за останній рік намагалися цей оптимізм попсувати, він іще існує.

Це, так би мовити, позитив­­на програма: за що.
Щоб була Україна. Така Україна.

Тепер – проти чого.
Теж ду­­же просто: аби тут не було Росії.
Не вигаданої Росії «всємірной отзивчівості», а реальної, де чесні й порядні люди – це за визначенням зрадники, дива­­ки й маргінали, а гопота – мейнстрим.
Де з узурпаторів-крадіїв не сміються, як у нас (і не скидають їх урешті-решт), а їхні обличчя, навпаки, друкують на футболках та іконах.
Де брешуть зранку до вечора й отримують за це ордени та народну любов.
Де влада може зробити з підданими – громадянами цей контингент назва­­ти важко – все, що їй заманеться.
Де суспільство свідомо плекає свою архаїчність і паніч­­но боїться паростків новацій.
Де всі декларують, що страшенно люблять одне одного та весь світ, а насправді ненавидять кого лиш можна, а надто Україну з Америкою (ніби вони те саме).
Де нами лякають дітей, сіючи ворожнечу просто-таки з пелюшок: бачили ролик, у якому п’ятирічний хлопчик мріє мочити укрів, коли виросте?
Де замість облаштовувати власне життя, хлопці їдуть за 6 тис. км руйнувати чуже, хоча вдома їх дражнять «чурками»....
* * *
Dniprovska Sophia

НЛП НА СЛУЖБІ РУСИФІКАЦІЇ

Недавно в мене у реалі відбулася суперечка з одним дуже прагматичним суб’єктом з приводу державної мови у державних закладах. І в ході дискусії, немов жирний тарган зі щілини, знову виповзло старе, заяложене провокативне питання: що краще – взяти на службу хорошого російськомовного працівника, чи україномовного неробу?
Я б не стала знову педалювати цю тему (тим більше, що я вже розбирала цю фальшиву альтернативу), якби ми не мали справу з таким підступним явищем, як НЛП. Нейролінгвістичне програмування – це методика впливу на людський мозок, націлена переважно на підсвідомість. А той, хто хоча б поверхово стикався з психологією, знає, що легше викопувати вугілля з копанки, ніж видовбувати щось із підсвідомості, якщо воно туди глибоко засіло.
НЛП широко застосовується у політичній сфері з метою просування/дискредитації політичних лідерів/партій/ідей. У РФ, наприклад, цю методику почали обкатувати ще в середині 90-х:
-слоган Єльцина на виборах 96-го «Голосуй – или проиграешь» (котрий став уже класикою) базується на технологіях НЛП.
Оскільки російські політтехнологи активно пасуться і в Україні, і вже не один свічний заводик собі побудували на наші гроші, НЛП застосовується і в нас, зокрема, з метою здійснення повзучої русифікації.
«Прагматична» альтернатива: російськомовний профі, чи україномовний дилетант – це класичний прийом НЛП, який називається «штучне обмеження вибору».
Як це працює?
Маніпулятор свідомо скорочує кількість реально існуючих варіантів і пропонує об’єкту маніпуляції комфортну для СЕБЕ альтернативу.
Вибір між хорошим російськомовним і поганим україномовним працівником не враховує (заперечує) існування толкових україномовних спеціалістів, російськомовних бовдурів-нероб, а також (НОТА БЕНЕ!) законів України, які регламентують використання мов у різних сферах життя. Закони Держави – це не туалетні папірці, а нормативні акти, ухвалені легітимними представниками українського народу, чиї положення носять імперативний характер.
Тож У РЕАЛІ сумлінний, законослухняний начальник (кадровик) має на вибір як мінімум 4 типи кандидатур:
-україномовний професіонал, російськомовний професіонал, україномовний дилетант і російськомовний дилетант.
Кого обере толковий та законослухняний начальник?
Звичайно, україномовного профі. Решта – гуляє вальсом. (Правда, хороший російськомовний спеціаліст має шанс отримати престижну посаду, якщо вивчить мову і буде користуватися нею на службі).
Пропонуючи НЛП-шну псевдо-альтернативу, маніпулятор намагається переконати українців, що з точки зору практики мова є питанням другорядним і неважливим.
Насправді, практика русифікаторів цікавить дуже мало. Їхня мета – прибрати мовний контроль на вході до соціальних ліфтів, щоб протягти у державні заклади (бажано на вищі посади) якомога більше суб’єктів, котрі не володіють/гидують державною мовою. Це сприятиме стрімкій де-українізації державних структур і подальшій русифікації українського суспільства.
Адже відомо, що спілкування різними мовами (навіть якщо мови близькі) створює відчутний психологічний дискомфорт (ефект Вавилонської вежі). Тому рано чи пізно трудовий колектив змушений буде прийти до єдиного мовного знаменника: хтось має змінити свої мовні звички і налаштуватися на єдину систему комунікації.
Не треба бути великим психологом, щоб здогадатися, що міняти мову спілкування буде та етнічна група, яка погодилася, що її рідна мова з практичної точки зору ніц не варта…
Ще одна фальшива дилема: що краще – читати маячню українською мовою, чи вдумливі, об’єктивні аналітичні тексти російською – мотивчик з тієї ж НЛП-опери.
Цей вибір не враховує (заперечує) здатність україномовних інтелектуалів продукувати якісні тексти та наявність неякісної, брехливої російськомовної писанини.
В результаті, замість того, щоб шукати (генерувати) якісний інтелектуальний продукт рідною мовою, україномовний читач «підсідає» на російських/російськомовних авторів, котрих йому нібито ненав’язливо підсовують.
У чому полягає негатив від надмірного споживання російськомовної аналітики в умовах московсько-української війни?
А в тому, що абсолютна більшість російських і російськомовних авторів подають поточні події крізь призму російських культурних паттернів і нанизують їх на російські історичні паралелі (Бородіно-Бєрєзіно, спальонная Масква, Сталінград, всьо-для-фронта-всьо-для-пабєди, дайдьом-да-Бєрліна, і.т.д, і.т.п.).
Це розмиває національну ідентичність українців та замилює глобальну сутність того, що відбувається. А відбувається дуже проста річ: росіяни напали на українців, бо життєві інтереси російської та української нації зайшли у стадію таких протиріч, які неможливо вирішити мирним шляхом, бо умови розвитку та емансипації української національної держави – суть умови занепаду держави російської, імперської.
Цілком типове для історії явище. Подібні протиріччя виникали між англійцями і французами, французами та німцями, австріяками та мадярами/італійцями, поляками та українцями, тощо.
НЕ МОЖНА ВОЮВАТИ З РОСІЄЮ І АСОЦІЮВАТИ СЕБЕ З ЗАХИСНИКАМИ РОСІЇ (героями-панфіловцями, учасниками Бородінської/Сталінградської битви, Кутузовим, Ковпаком, Сусаніним, тощо).
Таким чином акуратно зміщуються акценти з російського імперіалізму, яким пронизані всі верстви і майже всі політичні течії РФ (за винятком абсолютно маргінальних) на один із його проявів, а саме: путінський режим, він же – православний чекізм. Решта фракцій русского міра спокійно проходить у вікна й двері, користуючись анти-путінською риторикою як перепусткою.
Щоб не стати об’єктами спритних маніпуляцій, українцям слід чітко пам’ятати, з ЧОГО почалася ця війна, і що хоче від нас агресор.
А війна почалася під приводом захисту російськомовних, яким Путін і Ко з мовчазної згоди російського суспільства (і значної частини російськомовних громадян України) вибиває другу державну мову та федералізацію (за мовною знову ж таки ознакою).
Використання керівництвом країни агресора мовно-культурного простору в якості плацдарму для військової агресії є абсолютно логічним і закономірним, адже російська мова в Україні – це наслідок ПОПЕРЕДНІХ окупацій.
До Переяславської Ради російськомовних українців на теренах України не водилося. Не було їх у зародку української нації. Вони з’явилися в процесі нищення українського народу московською ордою.
Тому люди з окупованим Росією мозком будувати сильну, незалежну і процвітаючу УКРАЇНУ не здатні. У них виходить тільки інша Росія.
23 роки правління російськомовної еліти, яка перетворила найбільшу в Європі державу на безпомічного банкрута, – яскраве тому свідчення.
Тому поступова, але незворотна де-окупація мовно-культурного простору є такою ж важливою справою, як і очищення наших територій від московських загарбників.
Інакше всі жертви у війні з Путіним виявляться марними.

Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment