mysliwiec (mysliwiec) wrote,
mysliwiec
mysliwiec

ІСТОРІЯ ОДЕСИ: КОРОТКИЙ КУРС У золотих променях історії. Розділ ІІ

Розділ ІІ. Качібей-Хаджибей під османською владою. Походи запорізьких козаків

У другій половині ХV ст. на Північне Причорномор’я поширила свою владу Османська імперія. У 1484 році турецькі війська здобули Акерман (Білгород-Дністровський), у 1480-х татари взяли Дашків і «заснували» на його місці Очаків (Очікале). Приблизно в цей же час під владу османів та їхніх васалів потрапив і Качібей. Литовський князь та польський король Сигізмунд ІІІ офіційно визнав втрату чорноморського узбережжя лише у договорі з кримським ханом Сагіб-Гіреєм 1540 року. Напередодні його укладання «люди старые, Кияне, Черкашене, Каневцы» повідомили уряд Сигізмунда про давній кордон з татарами, зокрема про те, що він проходив, «где Днестр упал в море; а оттоль с устья Днестрова Лименом пошла граница мимо Очаков, аж до устья Днепрова», з посиланням на боярина київського, удільного князя Семена Олельковича (роки правління — 1455 — 1470), який той кордон встановлював. Отже, українське населення вважало берег моря у межиріччі Дністра та Дніпра своєю, а не татарською землею.

У згаданому договорі 1540 року про Качібей, зокрема, говорилося (мовою оригіналу):
«…купцы панств его милости, коруны Польское и великого князства Литовского, мают добровольно в Качибиеве соль брати и, мыта водлуг давного обычаю заплативши, до Киева и Луцка и до иньших городов соль провадити за сторожею людей царевых (тоді татари «царем» називали кримського хана, а московського «царя» — «князем». — Т.Г.); а естли бы в Качибиев которая ся шкода подданным короля его милости от людей царевых стала:.. цар мает тые шкоды королю его милости поплатити».
Качібей з його лиманами тоді вже був одним з головних місць видобування солі для земель усієї України. У 1517 році Матвій Меховський писав, що на «озеро Качибейское» приходять по сіль величезні каравани, а Михайло Литвин (Тишкович) 1550-го стверджував, що сіль з «лиманов, называемых Качибеевыми», навантажувалася й на кораблі.

По сіль до Качібея з усієї України приходили чумаки, яких до середини XVII ст. називали «соляниками».
Переважну більшість соляників у за-значений період складали українські козаки, які вже від кінця XV ст. почали з’являтися на теренах сучасної Одещини. 1548 року в листі (ярлику) до польського короля Сагіб-Гірей скаржився, що українські соляники, «которые …приходят по соль до Кочубиева», татар вбивають та в полон беруть. Зокрема, згадував взятого там у полон знатного татарина Саручару.
1540-го хан Девлет-Гірей також висловлював королю невдоволення діями козаків, що їздили «до Качибея по соль». Внаслідок нападів козаків татарський Качібей занепав. Козаки ж використовували його споруди як опорну базу.
Так, за словами російського історика С. Соловйова, у другій половині ХVІ ст. козаки у Кочубієві чатували на турецькі каравани. Мартин Броневський 1578 року писав, що до солоних озер біля «Качібієвого городища» завжди збирається назвичайно багато козаків.
Османський мандрівник Евлія Челебі, який двічі відвідав Хаджибей у 1650-х, твердив, що навколишні терени — «це справжні землі козаків».
За повідомленням гетьмана Івана Самійловича Самойловича 1676 року 28 козаків з Полтавщини біля «Кучубея», «где розные лежат дороги», розбили кілька десятків кінних татар, що прямували з Криму до Акермана, а шістьох — у полон узяли.
Російський посол у Криму Василь Айтеміров 1694-го повідомляв, що татари не можуть малими силами проїхати з Очакова до Акермана, бо «на Кучубее по аккерменской дороге» великі сили козаків розташовані.
Ці та інші відомості засвідчують, що Качібей-Хаджибей на той час можна було цілком уже вважати місцем бойової слави українського козацтва.

З’являлися у Качібеї та землях навколо нього і визначні козацькі ватажки. Наприклад, барський староста Бернард Претвич (помер 1561-го) у 1540-х — на початку 1550-х громив татар «на Аджибеку», а також поблизу нього на річках Беримбої (Барабой) та Чапчаклеї (Чичиклеї). Кошовий отаман Іван Дмитрович Сірко (помер 1680-го), у 1665 та 1672 роках тричі перемагав татар на Куяльниках. Фастівський полковник Семен Пилипович Палій (Гурко) на початку квітня 1691-го із загоном у двісті козаків розбив біля «Кочубея» на Пересипу обоз татар, що поверталися з війни проти австрійців, узявши при тому полонених (одного з них С. Палій відправив до гетьмана І. Мазепи) й звільнивши кілька десятків австрійських, угорських та волоських бранців.
До речі, саме через землі Хаджибея в середині липня 1709-го проїжджали український гетьман Іван Степанович Мазепа та шведський король Карл ХІІ зі своїм оточенням, прямуючи після поразки в битві під Полтавою дорогою з Очакова на Бендери.

У першій половині ХVІІІ ст. інтенсивність козацьких походів зменшується і край навколо Хаджибея економічно відроджується. До татарських володінь межиріччя Південного Бугу та Дністра втікає чимало українських селян, туди ж переселялися молдавани, євреї, росіяни-старовіри, вірмени та інші представники не мусульманського населення. Уже в 1730-х роках цей край називали «Ганьщина», «Татарська Волощина» або «Ханська Україна»
(повідомляючи гетьмана К. Розумовського 1764-го про населення тутешніх «ханских слобод», запорозький кошовий писав: «живут Волохи, Жиды и почитай в большую половину во всякой слободке, народа такого, как Малороссийский»).
Вироблене тут зерно вивозилося до Стамбула через татарський порт Аджидере (Овідіополь) та Хаджибей. Відомо, що вже в 1750-му в «Куджабее» швартувалися турецькі судна.

1764 року османський уряд у Ха-джибеї розпочав будівництво великої пристані на палях (у районі нинішньої Митної площі). 1765-го тут відбудовується фортеця, яку в деяких, переважно російських, джерелах називали «Єні Дунья», з турецької — «Новий Світ» (традиція, вочевидь, пішла від рапорту запорозького товмача, який 1765-го першим повідомив, що «за Очаковым… к Белгороду, в расстоянии от Очакова в 50 верст, при море делается крепость, коя наименована Енидунья, т. е. Новый Свет*. Прежде же было там село и именовалось Куджабей. Оная ж крепость зачалась делаться сего году с весны, а делают ту крепость волохи, на которую камень из степи, с речек и балок околичных возят»).
У відповідь на російські претензії турки твердили, що не зводять у Хаджибеї нової фортеці, а лише ремонтують ту, що була там зі стародавніх часів, а також споруджують склади для збері-гання продовольства, яке вивозиться до Стамбула, та маяк (розташовувався у теперішньому парку ім. Т.Г. Шевченка) для безпечного вхо-дження суден до Хаджибейської (Одеської) затоки.

 Російський розвідник Іван Іслєньєв, який 1766 року під виглядом купця відвідав Хаджибей та склав його план, називав цей пункт містом («План специально новостроенного на берегу Черного моря турецкого города Гаджибея…»)



Іслєньєв позначив цілу низку споруд, які розташовувалися в центральній частині нинішньої Одеси:
фортецю стару з прибудованою батареєю, мечеть, будинки командира над містом та бея яничарів, казарми для яничарів і будівельників-волохів, казенну хлібопекарню, криницю, а також елементи міської торговельної інфраструктури — «пристань для судов на сваях», «место, куда собираются старшины в торговые дни», крамниці для приїжджих купців, гостинний двір, склади тощо.
Сучасний історик Олександр Григорович Середа, спираючись на османські джерела, згадує про спорудження в Хаджибеї в період перед 1768 роком не лише фортеці, «причалу порту Хаджибей», магазину, мечеті, «великого постоялого двора», а й «лазні, що будується на пристані Хаджибей», та заснування у цьому місті «управління поштовими відділеннями».

Під час російсько-турецької війни 1768 — 1774 років запорозькі козаки під проводом полковника Семена Галицького 2 — 3 жовтня 1769-го розгромили під Хаджибеєм загін татарської кінноти та спустошили околиці міста, здобувши чимало полонених та колосальну здобич: 36 тисяч коней, тисячу голів рогатої худоби, чотири тисячі овець та 180 верблюдів.

У липні 1770-го понад сім тисяч запорозьких козаків під проводом кошового отамана Петра Івановича Калнишевського (1690 — 1803) спустошили Аджидере (Овідіополь) та здобули форштадт Хаджибея (12 — 13 липня), тобто все місто, крім фортеці.
Столична російська газета тоді відзначала «особливо изъявленную храбрость Запорожского войска, при том случае, когда застигнутые партиями его Турки из гарнизона означенного замка [Хаджибея] в нескольких десятках кинулись в крепкие предместия его домы, и отстреливаясь оборонялись до последнего отчаяния, [запорожцы], не взирая на производимую как из замка, так и с судов гавани его пушечную стрельбу, вошед в те домы приступом всех их [турок] порубили, а предместие зажгли».
Під час цього бою запорозьких «козаков вбито 10 чел., в том числе и атамана Звонецкого [куреня] Шапарця, а ранено — 27».

На 1774 рік Хаджибей був уже під контролем російських військ і запорозькі козаки збирали для потреб свого війська на його лиманах сіль.
«Известились мы, что в приморских… около Хаджибея, заливах, села уже соль, и как военно-служащим этого [Запорожского] войска для варения каши в соли имеется недостаток, а войско усердно… способствовало к приобретению тех, где соль села, и прочих мест, то и просим позволения набрать соли на войсковое потребление», — писав до російського командування у липні 1774-го кошовий П. Калнишевський (тоді запорожці на лимані набрали солі до 9 тисяч пудів, або на 145 возів, проте російський комендант міста Семен Вєдєняпін дозволив їм за-брати лише 100 возів, а решту «приказал… забрать и отвести в Хаджибей, где она не без надобности»).

По завершенні війни до Хаджибея повернулася османська влада. Після зруйнування Запорозької Січі 1775-го частина українських козаків втекла до знайомих їм земель навколо Тилігулу та Хаджибея (на 1776-й їх було «при Тилигуле и Березани тысяч до трех, а… за Га-джибеем тысяч до четырех»).

1779-го турецькою владою були «для поселения оных казаков отведены… места Хаджибей, Аджидере и Яникополония» (Паланка), однак, на прохання влади російської, ці колишні запорожці були переселені за Дунай (подалі від російських кордонів), де й заснували Задунайську Січ.

Французький інженер на османській службі Жан Лафіт-Клаве (1750 — 1793), який 1784 року відвідав Хаджибей та навколишні землі, спустошені попередньою війною, писав:
«Коджа-Бей, лежащий на Черном море, в заливе или взморье образующем довольно спокойную рейду, состоит из двух Татарских деревень, отделенных маленькою безводною ложбиною. В нем для защищения рейды находится худой замок и маяк для показания оного судам в море находящимся. …В нем нагружаются [на суда] хлебные зерна, масло и кожи».
О. Маркевич про цю торгівлю писав:
«Вывозились через Ха-джибей зерновые продукты; они могли требоваться не только для Турции, но и для Леванта и даже для южной Франции, которая приобретала зерновые продукты в турецких портах и ввозила через Марсель. …в Константинополь требовался ячмень из окрестностей Одессы, но вообще главною поставщицею хлеба через Хаджибей была польская Малороссия, т. е. обширные в то время польские помещичьи хозяйства — Брацлавщины и Уманщины, частью Галиция и Волынь. …Привозились в Хаджибей морем из Турции для отправки вовнутрь края более разнообразные товары: вина, фрукты, бакалейные товары, восточные сладости, разные изделия и проч.».

Одеський старожил у 1820-х роках у поемі «Хаджибей» так описував життя цього османського міста:

…Рыбак закидывал там сети…
День уж угас и верх мечети.
Надолго вновь раззолотил; —
Лишь только ветер глухо выл;
И не толпились Музульмане
Пред мечетью… и в тумане,
Безмолвно, бедный сын степей,
Стоял над морем Хаджибей…


Тарас ГОНЧАРУК,
доктор історичних наук,
професор
ОНУ ім. І.І. Мечникова.

* Показово, що російським урядовцям у назві фортеці «Новий Світ» у Хаджибеї вбачалася «названием взаимность Новой России», тобто турецька відповідь на «засновану» на давніх запорозьких землях «Новоросію».

(Далі буде).

* * *

Розділ І. тут -  1415 рік — початок історії Кочубеїва-Качібея (Одеси)

Продовження ТУТ:

Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/
Tags: кажущееся и действительное, факт
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 4 comments