Фото звідси:
Це Одеса:
(експонат з музею «Мігдаль-Шорашим» в Одесі)
Після того, як більшовики встановили свою владу не тільки у Росії, а і в республіках різних нацменів, вони зрозуміли, що для того, щоб навернути на свій бік нєрусєй всяких і тим вкорінити підтримку своєї влади не тільки серед вєлікоросов, ім треба запровадити політику "коренізації".
На різних теренах періферії бувшої Рос. Имперії, ця політика "коренізації" називалася відповідно до місцевих умов- "беларусізація", "українізація" і так далі.
Неочікуваний більшовками побічний ефект виявився в тому, щоця іх політика призвела до росту національної свідомости.
Тому, з середини 30-х років Сталін майже одномоментно це все припинив і мейнстрімом культурного життя в СРСР стала така сама русифікація суспільного життя, як і в Рос. Імперії.
Картини художників було сховано в "спецхрани", книжки письменників було вилучено з обігу.
Ту частину національної інтелигенції що щиро і повністю повірила в "коренізацію" об'явили "буржуазними націоналістами" і просто фізично знищили.
( наприклад - Список Сандармоху — список 1111осіб що були розстріляні 27 жовтня — 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж'єгорська ),
решту зламали морально.
Відтоді, при кермі радянської культури і мистецтва залишились лише повністтю денаціоналізовані "совєтскіє інтєллігєнтьі" різного етнічного походження.
Для підтримки декоративного різнобарв'я ім дозволялося зберігати зовнішні форми національного антуражу, але в суті своїй така людина мала визнавати вищість всього російскомовного. Про що відкрито і писалося:
"Російський народ займає в Радянськім Союзі почесне місце не тілько внаслідок своєї величини, але також у наслідок ролі, яку він відіграв у створенні радянської держави, в наслідок його великого досвіду і культури.
Всі народи Радянського Союзу свідомі цього. Вони становлять одну сім"ю. Але, як у кожній гармонійній і трудолюбивій сім"ї, молодші члени дивляться з пошаною на старшого, і ця пошана не встановлена законом, ані накинута силою, але природно закорінена в цілій системі радянського суспільства.
Є люди, які уважають себе вченими, але й до сьогодні мішають поняття "російській" з "радянським". Деякі навіть говорять, що знаходять суперечності. Новий радянський гімн робить відіносини між Великою Русю і Радянським Союзом ясними.
...російський народ не утотожнив себе з іншими народами. Він затримує свою індивидуальність. Він гордиться своїм іменем і своїм минулим. Він іде попереду інших радянських народів тому, бо має більший історичний досвід; і інші народи, які тільки недавно здобули своє незалежне політичне існуванні та не набули достаточного культурного досвіду, мають чого повчитися від нього".
Almanaque ukraniano ilustrado"La Lus" 1946
Календар "СВІТЛО" на рік 1946
Organo de la Colectividad Democratica Ucraniana en La Rep. Argentina.
Buenos Aires disiembre 1945
Священна Пісня Рад. Народу.
Д. Заславський, радянський журналіст.
Стор. 38-40
Орфографію і пунктуацію видання збережено.
©
Російська культура і все російске найліпш підходило до зразку і прикладу до наслідування тому, що і ця культура і все решта не були національними за визначенням, бо були імперськими за суттю (за відсуности самого предмету навколо котрого, завдяки котрому, представниками котрого і для котрого, будується все національне - тобто рос. етносу), .
Як наслідок, сьогодні маємо великий відсоток людей, абсолютно різної етнічної приналежности, котрі зневажливо ставляться до всього свого національого.
Це кожен і сам може підтвердити, згадавши - від скількох своїх знайомих він чув майже дослівно різними людьми повторювану фразу:
-Мнє всьо равно кто чєловєк па національності, лішь бьі он чєловєк бьіл харошій і нє посягал на моє право гаваріть на руском язьікє.
Я, мєжду прочім нікакой нє націоналіст, мої предкі тоже нєрусскіє, но насільно навязьівать мне язьік моіх прєдков я нікагда нє пазволю!"
* * *
Ще 2 цікавих фото з єврейського музею тут:
Такім євреям нє мєсто в советской русской Одєссе!
Цей пост також розташовано на https://mysliwiec.dreamwidth.org/1911918.html