March 8th, 2016

pic#108509455 министерство предупреждает

"Этнические европейцы" - это кто? Русские к ним не относятся?

Из статьи краеведа Олега Губаря о том, какой посудой пользовались до 1917 года в одесских ресторанах и кафе, и кто и где производил эту посуду:

..."Ряд элитарных заведений, принадлежавших этническим европейцам"...

Например, неоднократно упоминаемый в статье Кузнецов Матвей Сидорович - это "этнический европеец", или "этнический азиат" ?

Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/
pic#108509455 министерство предупреждает

Вас обманули, что про "яркий свет в конце туннеля" люди узнали только в 20 веке от реанимированных?

Иероним Босх

"Вознесение праведников"
часть полиптиха "Видения потустороннего мира"




1500-1504гг.,
дерево, масло, 87 x 40 см.
Венеция, Дворец дожей, Италия


Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/
pic#108509455 министерство предупреждает

Емансипація від «друзів»… (Чи подолали російські ліберали шовіністичні комплекси)



У нашому суспільстві дуже цінують нечисленних друзів України в Росії. Певно, саме через їхню нечисленність. Причому, щоб опинитися серед цієї категорії, треба дуже небагато: сказати щось позитивне про нас, засудити Путіна, закликати до миру тощо.
Хоча зовсім не кожен ворог кремлівського лідера є другом України.
Чимало таких діячів цілком органічно поєднують антипутінізм з імперсько-шовіністичними поглядами на нашу Батьківщину: її мову, культуру, історію тощо.
Вони аніскільки не соромляться власного невігластва щодо західного сусіда, тиражуючи в українському сегменті інтернету дикі випадки або ж поширюючи давно збанкрутілі імперські «концепції» цілком у дусі того, що ще Владімір Маяковскій в антишовіністичному вірші «Долг Украине» називав «анекдотами української мови».
Ось, наприклад, нещодавно підданий критиці в наших ЗМІ утікач від Путіна пан Шехтман, котрий відразу по приїзді сюди почав навчати українців їхньої «правильної» історії, публікуючи тексти, у яких він реанімує «теорію» походження України від «окраїни». Хоч як росіянам, навіть антипутінським, кортить, щоб це було так, одначе нічого спільного, крім співзвучності, між цими поняттями не існує.
До речі, український вираз «вродлива жінка» і російський «уродливая женщина» теж співзвучні, однак за суттю протилежні.

Здавалося б, росіянам, а надто тим, що претендують на інтелігентність та освіченість, варто вже відмовитися від таких карикатурних етимологічних студій. Адже поведінка російських нібито друзів України викликає у вітчизняному, насамперед інтелігентському, середовищі неабияке роздратування й відповідним чином змінює загальне ставлення до тих, хто позиціонує себе як прихильник нашої країни.
Деякі експерти з РФ, керуючись добрими намірами, доволі зверхньо, як дідич своїм селянам, дають вказівки українцям і демонструють глибоке переконання у власній перевазі над тубільцями, у володінні «священним гнозисом» стосовно того, як розбудовувати Українську державу.
Це не може не провокувати роздратування в нашому соціумі. Понад те, виникає запитання про підстави такої надвисокої опінії російських демократів та лібералів щодо самих себе.


Якщо демократи польські, балтійські, грузинські мають значний доробок успішних соціальних перетворень, економічних реформ, то росіяни в цьому сенсі цілковиті банкрути.
Становище такої публіки в РФ абсолютно жалюгідне й принизливе, влада з неї знущається й кепкує, сприймаючи так звану опозицію як групу клоунів. А тих, хто знаходить у собі мужність відкрито протистояти, також практично відкрито знищують фізично.
То чого ця публіка може навчити українців? Хіба що того, як не треба робити…
Однак і тут войовнича нетактовність російських гостей унеможливлює будь-який позитив їхньої дорадчої діяльності.
Отже, вони самі собі формують негативне емоційне тло.
А потім із подивом запитують, чому українці замість глибокої вдячності почувають до них антипатію та роздратування, і часто-густо пояснюють собі все за допомогою універсальної російської тези про «український націоналізм»…

Нещодавно в московській студії «Радіо Свобода» саме про це колишній вождь українського та союзного комсомолу (а нині співробітник Фонду Ґорбачова) Віктор Мироненко допитував вітчизняного журналіста Віталія Портникова.
Мовляв, ми тут, у наших важких умовах, усією душею за Україну, а ви нас нерідко ставите на одну дошку з путінськими шовіністами.
Прикро. Портников намагався м’яко й тактовно пояснити росіянам:
Collapse )

Ігор Лосєв
tyzhden.ua


Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/
pic#108509455 министерство предупреждает

Известно, что обрусевшие инородцы всегда пересаливают по части истинно русского настроения

Киев, киностудия им. А.Довженко, 1958 год:

Григорий Чухрай, в то время выпускник ВГИКа, вспоминал:
«...На худсовете шло обсуждение сценария, над которым работал Донской со сценаристами Ежовым и Соловьевым. Высказывались мнения. Причем исключительно на украинском.
Донской прервал очередного коллегу.
-“Я не все понимаю, – извиняясь, сказал он, – говорите, пожалуйста, по-русски...”
Оратор тут же возразил:
-“А шо вы за така птыця, шо мы мусимо розмовлять по-российски? Це наша мова!”
-“Но вы же разбираете мой сценарий. Я должен что-то понимать”
,
– "тактично" попробовал высказаться Донской.
Однако выступающий, с вызовом глядя на Донского, опять заговорил по-украински.
Это было похоже на издевательство.
Донской разозлился, вскочил и заговорил по-еврейски...
Это было так неожиданно, что члены худсовета открыли рты
(в то время говорить по-еврейски было рискованно. – Прим. ред.*).

Коллеги опешили от такого нахальства. А Донской, с возмущением и сильно жестикулируя, вышел из зала».

Из всего этого , автор текста Александр Викторов, делает вывод:

«Киевская же киностудия, мягко говоря, приняла опального режиссера прохладно».



jewish.ru/culture *Величие в рамках советского*

* * *
Владимир Ленин, сам такой же "русский в первом поколении", как и родившийся и выросший в украинско-еврейской Одессе и поэтому прекрасно понимавший и идиш и русский и украинский языки кинорежиссер Марк Донской, писал о таких, как сделавший вид, что не понимает украинского ужерусский Марк, так:

«Известно, что обрусевшие инородцы всегда пересаливают по части истинно русского настроения»

и далее:

Collapse )

*
Автору сайта jewish.ru Алексею Викторову, очевидно сегодня и в голову не приходит,
что и в те годы и позже в СССР, принципиально говорить в столице Украины Киеве на украинском, особено для гуманитариев чьей прямой профессией не была украинская филология, было не менее рискованно для принципиально на нём говорящего украинского интеллигента, чем чем постоянно говорить на идиш, для на секунду вспомнившего,
что и русский язык для него тоже не родной, одесского еврея Марка,
потому что КГБ сразу лепило такому украинцу ярлык "украинского буржуазного наионалиста", со всеми вытекающими последствиями - от просто потери работы по профессии,
до Колымы и Магадана.

Характерно также, что Марк потребовал от украинцев, чтобы они с ним говорили только на русском, а не на его родном идиш.




Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/
pic#108509455 министерство предупреждает

За двома зайцями Испорченный русский язык, чі зіпсута українська мова? Коли язьікімєєтзначєніє©

Collapse )
Раз, прийшов на кіностудію, тоді вже пенсіонер, режисер Іванов. Сказав, що хоче подивитися своє кіно. Це було десь за рік до його смерти.
Так вийшло, що на той час,я, хоча вже до того багато чув про це кіно, але сам його ще так і не бачив ні разу (чому саме - тут несуттєво).
Тож, домовимшись з хлопцями, що ці дві години мене ніхто шукати не буде, а як що, то для начальства вони щось вигадають і відразу мене покличуть, я підійшов до Іванова і напросився подивитися це кино разом з ним.

Отож, сіли ми поряд, і дивилися цей фільм лише удвох.
Іванов коментував і розповідав.

Collapse )
В СРСР влада думала, що знищила всі копії українською (тоді в Київі знищили не тільки українську версію, але і кольорову копію і на студії Довженка була тільки чорно-біла, а кольорова була лише в Москві - на телебаченні і в Госфільмофонді в Білих Стовпах).


Але не так давно, на складі Маріупольської бази кінопрокату,  випадково знайшли одну укромовну копію (вже пошарпану, "третьої категорії"). Ще у радянські часи, хтось з працівників, у порушення всіх інструкцій, замісь знищити ії, заховав де подалі і тим зберіг.
Але Віктор Іванов до цього не дочекався.
Відреставрували, пару разів показали по ТБ, вона є на ютубі, але чомусь на телеканалах і досі крутять  лише російськомовну копію цього фільму.

У чому різниця, запитаєте? Язьікнєімєєтзначєнія?
Украінскую культуру можна дєлать на руском язьікє?

У цьому конкретному випадку, як раз мова має принципове значення для сприняття цього фільму таким, як його задумано авторами, а не таким, яким простою заміною мови на язьік спотворила його, виконуючи і перевиконуючи настанови Москви з подальшої русифікації України за принципом - "Коли у Москві стрижуть нігті, у Києві рублять пальці", радянська цензура.

У результаті маємо:

Коли цей фільм дивляться російською, то глядач сприймає його так :
- всі нормальні, позитивні персонажі (мешканці київського Подолу) російскомовні, розмовляють нормальною російською,
і на іх тлі, тільки смішні негативні дурнуваті персонажі - Проня і Голохвастов і Сєркови розмовляють хохлоподобним суржиком (іспорчєнньім русскім язьіком) і  цим ілюструють собою деградацію нормального  пріродного русского кієвляніна   у бік українства.

Якщо дивитися цей фільм українською, то картина діаметрально інша:
- всі нормальні, позитивні персонажі (мешканці київського Подолу) нормально україномовні,
і на цьому тлі, лише смішні пародійно-негативні, недолугі  у своїх спробах помоскалення,  Проня, Голохвастов і Сєркови, виділяються  серед решти українців своїм кацапоподібним суржиком (зіпсутою українською мовою) .

Російською цей фільм напевно вже всі бачили.
А ось він українською.
Подивіться і порівняйте самі:


https://youtu.be/fikW83jU5kA


Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/