October 23rd, 2015

pic#108509455 министерство предупреждает

Про "окупантску мову" і русскоязычіє

Цитата:

"Всіх борцунів з "окупантською мовою", настійно прошу замінити на передовій російськомовних захисників України (а їх, за моїми рахунками приблизно 3/4)
... або заткнути свої чорні роти ... бо через них чітко видно отсуттвіе мізків".


те, що процитовано, написала людина, котра років з десять тому назавжди перебралась в Україну з Росії, з початком Майдану однозначно стала на бік Майдану, а з початком військових дій на сході є волонтером і допомагає ВСУ і ділом і словом - як панотець Киівського патріархату).

Недавно я два месяца подряд назад плотно общался с коллективом из 10-ти человек. Бригада строителей.
Из них для 8-ми привычный с детства язык - украинский.
Когда перезнакомились и они уже принимали меня как своего, то пока с каждым из них я общался отдельно и видно было, что по украински им говорить легче, как-то незаметно для самих себя мы переходили на украинский язык. То есть - пока они со мной или между собой говорили один на один, то говорили о украински. Кто-то чище, кто-то на таком полусуржике, как говорят в селах одесской области откуда они родом.
Но как-то раз, я, и трое из них стояли и перекуривали (днем на их рабочем месте).
Так вот - во время перекура, они сами не замечая того все перешли на русский.
Я, оценив несмешной юмор этой ситуации сказал :
- Какая-то неестественная ситуация. Вот, стоят трое украинцев. а говорим мы между собой почему-то на русском.....
Эти трое работяг, сначала не поняли о чем я, потом до них дошло.
Ответ был такой :
- Так ми ж звикли, в городе - значіт па рускі. І на работє всё начальство - тоже па рускі.....
Это тогда они мне так ответили, а когда вообще переходят на русский, то говорят на нём почти без украинизмов. Вот когда они домой к родителям приезжают, - то там они говорят по украински. Или дома с женой.
И если кому-то из них придет повестка (а им всем - от 25-ти до 40-ка) и они попадут в АТО, то если их командир будет русскоязычный, то и они будут говорить на русском и попадут в статистику как русскоязычные.

Як відрізнити тих, хто бажає перемоги України у мовному питанні
не менш важливому для майбутнього України ніж віськова перемога, бо це одна з складових самовизначення людини у суспільстві - чі українці є окремим самодостатнім народом, чі вони є нєдомалороссамі і і тому іх доля спілкуватися у сучасному світі не своєю "телячою недомовою", а "нармальньім чєлавєчєскім русскім язьіком",
тих, хто бажає припинення трьохсотлітньої насильницької русификації
наслідком котрої сьогодні і є та неприродно велика кількість гормадян України яку ми бачимо навколо нас і котрі у побуті спілкуються не мовою своїх дідів-батьків, а якщо вони імігрували в Україну, то не мовою держави де живуть і громадянами котрої вони є (що було б логічно) а мовою однієї сусідньої недружньої держави, котра сьогодні окупувала частину території України і словом, грошима і ділом воює з Україною на інших ії теренах,
тих, хто бажає щоб нарешті Украіна заговорила своїм природним голосом, своєю мовою,
від борцунів з "окупантською мовою" котрі тільки на словах люблять Україну, але чомусь ховаються від мобілізації?

Чі може ті борцуни є тільки в уяві того, хто сам  боїться   мову окупантів назвати окупантською?

P.S.
Той, російськомовний панотець, відкриває у себе курси української мови .
Це в Одесі.


Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/