?

Log in

No account? Create an account

23 березня 2015

pic#108509455 министерство предупреждает

Про фейкомовний (фейковий мовний) фундамент Руцкагаміра і його автора - Алєксєя Шахматова

Теорія походження східно­слов’янських мов Алєксєя Шахматова, за якою всі східнослов’янські народи – росіяни, українці, білоруси – та їхні мови походять від «общерус­­ского единства» й відповідно «общерусского праязыка», ста­­ла, як відомо, основою російської імперської політики, совєтської і нинішньої, путінської.

170

За Шахматовим, «общерусское един­ство» розпалось у ІХ столітті, його численні наступники продовжували життя цієї спільності навіть до XIV століття, проте час її існування не основне, бо далеко важливішим у цій теорії є cтриж­невий постулат про неперервність цього «единства», воно, мов­­ляв, і після розпаду в якийсь дивовижний спосіб існувало та зберігало визначальний вплив на розвиток усіх «русских» народностей та їхніх мов.
Іншими словами, поділ на росіян, українців, білорусів – явище пізнє, поверхове й ніяк не може підірвати споконвічне «общерусское единство».
Читати більшеCollapse )

Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/
pic#108509455 министерство предупреждает

Как звучит фонетически чистейший угрофинский русский язык:

Ушами послушайте славян и финно-угров. Потом источники будем читать.

Фонетика русского языка почти без изменений повторяет фонетику мордовских и, вероятно (поскольку их нельзя более услышать), уже вымерших финских языков Московского региона и «Золотого кольца России».
Ни люди там не славяне, ни языки их по происхождению не славянские. Эти угрофинские языки были со временем насыщены славянской, татарской и иной заимствованной лексикой, снабжены (учёными с Украины, между прочим) грамматикой, подобной славянской украинской, формально приведены к виду, близкому к письменному староболгарскому, или как его начали называть с 1820 года - «древнеславянскому» (или церковнославянскому) языку — получился «русский».
А фонетика как была финской, так и осталась.
Её не искоренила никакая русификация. «Русские» почти поголовно не знают, когда и почему писать «-тся», а когда «-ться», не могут объяснить ни сами себе, ни славянам морфологию и этимологию славянских слов, не понимают значения славянских корней, не могут объяснить, почему славянская красота-«врода» стала у них «уродом» и какова этимология производного слова.

Слушайте ныне ещё живые эрзянский и мокшанский языки — услышите исконную фонетику русского.
Только ни слова по-эрзянски не поймёте, конечно.
Найдёте отличия от «русского»?

©



https://www.youtube.com/watch?v=0L3m057s47U


Если к словам этой песне сильно не прислушиваться, а только слушать мелодику речи,.. или дать послушать это иностранцу...
То кто скажет, что это не русский язык?

Прямо ЧУДЕСЕНЯ какая-то:

"Кува чуди Сэняж лейне" валтнэ ды музыкась П. Гайни.
Моры Валентина ды Любовь Кондратьеватне


https://youtu.be/BfEu5YZoaqQ?list=PLiBwzjNDMr8rHT0PQ3QNrn9ZO4SraektY

[Мультфильм на эрзянском языке:]
https://www.youtube.com/watch?v=5x-BOW6jqDQ


"Мы волжские финны, мордва. Просто язык славянский выучили и сказались русскими".
В названии поста - прямая речь автора фильма.


[Русь мордовская/ (Письма из провинции) 2014 год.]Русь мордовская/ (Письма из провинции) 2014 год.

Взаимоотношения славян и финно-угров - это тайная история российского государства", - говорит историк Валерий Юрчёнков. Сам он мордвин, то есть поволжский финн.
А земляк его - национальный герой Аргентины, прозванный "русским Роденом", скульптор Нефёдов, больше известен как Степан Эрьзя. Потому что в качестве псевдонима он взял название своего народа.
Ведь сама мордва себя мордвой не называет. Этот народ разделяется на два: эрзя и мокша. И народы эти, несмотря на близкое родство, сливаться друг с другом никак не желают.
В программе принимают участие поволжские финны: историк Валерий Юрчёнков; художник Андрей Алешкин; бывший председатель колхоза Михаил Захаркин; резчик по дереву Александр Гаушев; фермер Юрий Лавров.

Часть1 и часть 2, а также видео где Академик Российской академии наук - Янковский Н. К. рассказывает о угро-финнских корнях русских, тут: http://mysliwiec.livejournal.com/1858434.html


Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/
</div>
pic#108509455 министерство предупреждает

Великий український файрвол

ДОКИ В ОРГАНІЗМІ УКРАЇНИ НЕ ВИРОБИЛИСЬ WWWАНТИТІЛА ДО ВІРУСУ РАБСТВА, КРАЩЕ ПОТРИМАТИ КАРАНТИН
Усі слова сказано. Можна хіба що повторювати їх знову й знову під нові інформаційні приводи, бо слід же якось реагувати на поточні події, але ніяких принципово нових думок не народилося, й не треба: нам потрібна стіна. Східний мур. Змієві вали.

Майбутній Великий Український Мур – це не лише якась там «лінія Маннергейма» (хоча фортифікація, звісно, передусім: протитанкові рови, бетонні бліндажі, які витримають пряме поціляння 152-міліметрової гаубиці «Акация», ну й, власне, огорожа на рівні хоча б межигірської з колючим дротом нагорі).
Головне – ментальна перешкода, яка має фіксувати прірву між двома цивілізаціями.

Хочеться не скотитися до профанного спрощення, зберегти якийсь рівень розуміння складності процесів, але який тут рівень, коли на тебе пре орда психопатів?

Ми не владні над географією. Я не поділяю оптимізму окремих експертів, які не дочекаються, доки сусідня держава розпадеться на десяток удільних князівств, кожне завбільшки із п’ять Францій. Безпечніше для нас виходити з того, що центротяжні процеси, які підтримуються звичкою та специфічною ментальні­стю, переважатимуть відосередкові, а отже, імперія з керівництвом того чи того ступеня непритомності ще довго нависатиме над північно-східним кордоном. Відповідно чогось доброго звідти чекати марно.
Афоризм покійного президента РФ «Прокинувся зранку – подумай, що ти зробив для України» залишиться в пам’яті як взірець чорного гумору історії, як доказ від зворотного.
Бажано було б узагалі перервати будь-які відносини включно з економічними просто через те, що їх перебіг завжди непередбачуваний: то їм сир наш не подобається, то літаки, то ціну на газ візьмуть зі стелі.


Хай би яка демократична влада воцарилася в Росії (авжеж!), нічого, крім диверсій, якщо не прямої агресії, від неї чекати не слід. Ця країна за своєю природою не може не займатися справами сусіда. Замість того щоб полагодити паркан десь у Воронежі, вона палитиме Дебальцеве. Це частина її свідомості. «Всємірная отзивчівость», дідько!
Тож байдуже, яка конфігурація складеться на Донбасі, чи вдасться очистити його від окупантів, чи вдасться нейтралізувати люмпен, який устиг ковтнути влади й крові, чи вдасться каналізувати настрої місцевих обивателів, яких інтоксикували ненавистю до Великої землі. А може, ми приречені мати багаторічний гнояк на своїй території, нове Придністров’я – тим гірше, тоді мур матиме трохи іншу конфігурацію, але все одно мур!

Інша річ, чого чекати не від Росії, а від росіян? Як із ними далі поводитися?
І вже чутно заклики наводити мости з притомними бранцями Кремля, підтримувати культурний обмін, брататися через голови урядів, обійматися з тими неушкодженими 14%, чи скільки їх там залишилося.
Я відповідально стверджую, що цей намір як мінімум безвідповідальний. Контакти між людьми – то справа особиста. У когось там родичі, у когось друзі, в когось колишні кохані. Зрештою, є Макарєвіч. Незнайомі добрі й світлі люди. З ними треба спілкуватися, подекуди приймати в гості, відігрівати від калінінградсько-московсько-сахалінських морозів, але ніяких «фестивалів дружби», ніякого «спільного демократичного фронту». Все скінчено.
Років за 50 повернемося до цього питання.

І ніякої політики відчинених дверей.
Може, й давати порятунок, але дуже обереж­­но.
Один колишній російський урядовець, а нині біженець до Німеччини написав у своєму блозі заклик до одноплемінної інтелігенції: мовляв, треба всім лібералам бігти в Україну й уже звідти (тобто звідси) пробувати побудувати «альтернативну Росію».
У погано прихованому підтексті читається наївне переконання: у них (у нас) ані своєї повноцінної держави, ані повноцінного суспільства, ані повноцінної культури. Сміливо розгортайтеся на порожньому місці.
Можна легко уявити вихватки цієї гіпотетичної діаспори, бачачи поведінку перших політемігрантів новітньої хвилі: більшість із них, щойно вони опиняються на території свободи, починає повчати українців із пансь­ким, точніше «барським» апломбом.
Знову допомагати їм розбудовувати Росію?
Українці одного разу на свою біду вже конструювали чужу імперію.

Неволя заразна. Соціальна інфантильність заразна. Прагнення «порядку» й доброго царя заразне.
Як воно відбувається, ми бачили на прикладі нашого Сходу.

Тому не боюся повторитися: потрібен великий український файрвол (у когось асоціації театральні, в когось комп’ютерні, про всяк випадок перекладаю: «залізна завіса»).
Доки в організмі не виробились антитіла до вірусу рабства, краще потримати карантин. Тим більше що крім східного напрямку перед нами весь світ. Досі, будьмо із собою відверті, не освоєний належним чином.

Автор Юрій Макаров


Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/
pic#108509455 министерство предупреждает

Слов’ян від неслов’ян відрізнити дуже легко. Слов’яни розуміють зміст слов’янських слів

Спрашивалі?
Атвєчаєм:


Слов’яни розуміють зміст і значення  кожного слов’янського слова, котрими було названо місця, де вони і досі живуть.

Наприклад-

Слов’я́нськ, Піски

Неслов’яни спотворили і спотворюють чужі слова до:

СлАвінск і ПЄскі

Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/
pic#108509455 министерство предупреждает

Уписяться можно, как смешно...


https://www.youtube.com/watch?v=N1Kh1NX5hRI

Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/
pic#108509455 министерство предупреждает

ІСТОРІЯ ОДЕСИ: КОРОТКИЙ КУРС У золотих променях історії. Розділ IV (продовження)

«ПШЕНИЧНЕ МІСТО»

Одеса в кінці ХVІІІ — на початку ХХ ст.
Під владою Російської імперії

У 1795 році в Одесі було завершено будівництво молу, який на честь імені царициного фаворита П. Зубова назвали «Платоновським». Однак торгівлі дуже шкодили заборони на експорт зерна у неврожайні роки (так, 1794-го, за словами Костянтина Івановича Смольянінова, «Отпускная заграничная торговля еще не начиналась, да и сам вывоз хлеба, по случаю неурожая в том году, был запрещён»).

У військах, розквартированих в Одесі, Овідіополі та інших населених пунктах, восени 1795-го — навесні 1796-го мала місце надзвичайно велика смертність. Лише за період з кінця листопада до середини березня вона сягнула 1265 осіб. Наприклад, чотири батальйони Чорноморського гренадерського корпусу, що були розквартировані в Одесі, втратили за цей час 615 осіб. Помирали і козаки.
«…Казачья пешая команда вымерла в Одессе, из 150 человек; и сверх того 6 в одну последнюю неделю», — писав О. Суворов у квітні 1796-го, вочевидь, маючи на увазі Катеринославську пішу козачу команду.
Що стосується одеської команди чорноморських козаків, то, за відомостями І. Сапожнікова та Г. Сапожнікової, за період з травня 1795-го до липня 1796-го з неї утекли 357 козаків.

О. Суворов, який із серпня 1794-го керував придушенням польського повстання під проводом Т. Костюшка, а навесні 1796-го призначений командувати військами, розташованими на Правобережній та Південній Україні, у березні того ж 1796 року писав: «Черноморский 24-ротный корпус сгубил столько людей в 4 месяца, сколько я потерял в Варшавской команде (тобто під час придушення постання Т. Костюшка. — Т.Г.) по всему количеству войск». Причиною такої смертності, на думку О. Суворова, були незадовільні умови проживання військ («Черноморский гренадерский корпус и одна рота канонирская расположены были в Одессе в сырых казармах, в ноябре месяце построением оконченных тесно», — зазначав він), «употребление в работы в осеннее сырое и холодное зимнее время солдат, особливо в Одессе» й те, що «начальники не имели попечения о солдатском здоровье»1.

В Хаджибеї-Одесі засновувалися російські державні установи та заклади. В липні 1794-го були затверджені штати Хаджибейського карантину та митниці. Першим директором Одеської митниці став нащадок козацького роду з Полтавщини Михайло Михайлович Кир’яков (Кир’яченко, роки життя: 1766—1825), який відіграв помітну роль в історії Одеси.
У серпні 1795-го були засновані церкви — адміралтейська Св. Катерини (на Катерининській площі) та купецька Св. Миколи (на Соборній площі).
Читати більшеCollapse )

Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/