January 25th, 2012

pic#108509455 министерство предупреждает

Як українці стають росіянами

За останні два десятиріччя кількість людей, які визнають себе українцями, та їхня частка серед населення Росії зменшилася більш ніж удвічі



"Тиждень" вже писав про безпрецедентно швидкий процес асиміляції українців у Росії. За останні два десятиріччя кількість людей, які визнають себе українцями, та їхня частка серед населення Росії зменшилася більш ніж удвічі. Причому аналіз переписів населення 1989, 2002 та 2010 років свідчить про те, що найпершими від своєї національної ідентичності відмовляються ті, хто раніше відмовився від її засад, насамперед рідної мови.
Наведений нижче лист москвича з українським корінням промовисто розкриває внутрішню мотивацію та особливості соціального контексту, які, власне, і забезпечують безпрецедентний за своєю інтенсивністю процес асиміляції українців у сучасній Росії.
Collapse )

ПОШУК ІДЕНТИЧНОСТІ

Денис Дунас, Москва


Моя мама переїхала з міста Пирятин, що в Полтавській області, до Москви, коли їй було 25 років. Батько перебрався туди із селища міського типу Чечельник, що на Вінничині, у віці 27 років. Я виріс і народився в Білокам’яній і вважаю себе москвичем, росіянином.
Щоліта аж до першого курсу університету я проводив час в Україні. Свіжі фрукти та овочі, купання в річці, збір яблук, годування поросят і нутрій – цим не можна було здивувати моїх однокласників. Навіть історія про те, як я упав у туалет, – той, який на вулиці з викопаною ямою, – не мала такої популяр¬ності в Москві, як дещо інше – українська мова. За літні місяці мені вдавалося її непогано опанувати. Небагато що може розсмішити справжнього москвича так, як сказане українською речення чи хоча б слово.
Напередодні отримання паспорта громадянина РФ баба Ніна під час мого чергового приїзду до України запитала: «Яку національність я волію занести в документ: росіянин чи українець?» На що їй відповів: «Звісно ж, росіянин! Я ж виріс і живу в Москві». – «Батьки твої украiнці і сра... ти, а не москвич! Ти хохол!». У підсумку я отримав паспорт громадянина РФ, де не було графи «національність».Collapse ) На мою думку, ніщо не формує людину більше, ніж соціальний контекст.
Повторюся, я виріс і народився в Москві і вважаю себе москвичем, росіянином. Не знаю, чи правильно це і логічно, але знаю точно: це природно.
Вимовити «я українець»- це штучно, (я) не зможу.

Моя мама, коли скучає за Батьківщиною, каже: «Рiдна Украiна!» – і мріє разом із батьком зустріти там старість.
Якщо я не назбираю грошей на будиночок у Швейцарії, то теж віддам перевагу Україні над Москвою.



http://tyzhden.ua/Politics/39969

* * *
Цей лист ще одного "русского в пєрвом поколєніі" суттєво допомогає зрозуміти "феномен русского народа"- тобто те, чому тільки і саме до нього органично пасує відомий вислів- "Умом ... нє понять, аршіном общім нє ізмєріть"...

Сучасне розуміння терміну "народ, нація", по перше- стосується "Уявних спільнот" (Б.Андерсон), яки з"явилися після "весни народів" в 19 столітті.

По друге- з двох не тотожніх понять- "політична нація" і "етнична нація", тут буде йтися про "етничну націю".

Коли все відбувається "природним шляхом", то (звісно- напівжартома),- маємо таку картину:

"Сравнительный анализ национализма и волос на лобке юноши"
http://mysliwiec.livejournal.com/31941.html


А якщо без жартів, то маю підозру, щоCollapse )


* * *
P.S.
И "статистика коренных народов России" тоже "тает", благодаря ви вот таким- "русским в первом поколении".
(Когда я случайно увидел первое видео, то абсолютно не зная об этом человеке ничего, задал ему вопрос:
-"Вот смотрю видео, и не могу понять, что это за акцент такой у дедушки? Такое впечатление, что он по русски с гостем разговаривает из уважения (иногда с трудом подбирает нужные слова, ошибается пару раз в падежах...), а дома говорит на другом языке.
Я ошибаюсь, или оно так и есть?"
Ответ:
-"Да, Александр Ильич всю жизнь говорит на коми языке. Но если бы мы сделали по-коми материал, пришлось бы все переводить."
http://ucmopuockon.livejournal.com/1014209.html?thread=2710465#t2710465

Оказалось, что:
1) Человек, как и положено порядочному Коми (напомню, что Коми-пермяки- финно-угорский народ), любит, знает и изучает свой родной Край:
http://ekishev-yuri.livejournal.com/307389.html#cutid1

2)Вот тот разговор с дедом, которого автор приводит в пример как настоящего русского мужика- "соль земли русской" (причем для обоих русский язык не родной- просто по деду это сильнее видно):
http://ucmopuockon.livejournal.com/1014209.html?thread=2710465#t2710465

3) Он "уже русский"-Речь перед Народом:
http://ekishev-yuri.livejournal.com/325331.html

4)Братские славянские чувства героя "братьям - беларусам (он уже "славянин"):
http://ucmopuockon.livejournal.com/1102966.html

* * *
Или вот ещё:
Ни мордвины, ни мордва. Их настоящее имя – эрзя и мокша.(Кирилл- Гундяев)
http://mysliwiec.livejournal.com/357577.html
pic#108509455 министерство предупреждает

О дискриминации русскоязычных в Литве, Латвии и Эстонии.

Оригинал взят у j_mihalych в О дискриминации русскоязычных в Литве, Латвии и Эстонии.

Столько времени уже прошло от времени отделения Прибалтики от СССР, а ужастики о жестоком угнетении русских (русскоязычных) в этих  фашистских странах в российских СМИ и в умах российских патриотов не стихают.

Видать неплохо засирают мозги российскому стаду Колеровы и Мишки Леонтевы со всякими там Максимами Шевченками, не считая ещё более крутых патриотов типа Рогозина,  Дугина, Затулина, Тора и Поткина... 

А так как я прожил в Литве 19 лет, и получал гражданство Литвы добровольно и самостоятельно, то я могу ответить на все ваши вопросы о этом самом «угнетении».

Итак:

В Литве на сегодня проживает всего 12 процентов русскоязычных (русские+беларусы+украинцы). В Литве  был закон о нулевом гражданстве именно от процентного соотношения мигрантов и местных.

В Эстонии и Латвии положение для титульной нации в разЫ было сложнее, поскольку там проживало к 01.01 1990 году около 40-45 процентов мигрантов. Именно мигрантов, а не русскоязычных.

А условием для принятия гражданства  русскоязычными в Эстонии и в Латвии было всего ничего.

Или  деды проживали на территории этих стран до сентября 1939 года,  или надо прожить в независимой стране 5 лет, выучить минимально государственный язык, и подать прошение на гражданство.

Примерно 25 процентов вменяемых  русскоязычных подали прошение о получении гражданства почти сразу.

А вот всякие там националистические русские патриоты озабоченные величием русского народа по сю пору мутят там воду.

Кстати, мутят там воду не украинские и белорусские землячества, а именно все те, кто себя позиционируют тутульной имперской нацией русских.

 

Пы Сы:

 Надо учесть то, что все неграждане Эстонии и Латвии получили соответствующие паспорта неграждан этих независимых стран ЕС, и теперь имеют право ездить по всем двадцати семи странам ЕС без всяких проблем и без виз, в отличие от граждан России.

Именно поэтому все эти  «российские патриоты» категорически не хотят вернуться на родину предков, в Россию.

И ещё одно Пы Сы:

Добавляйте в комментах вопросы,  попробую на каждый вопрос ответить с доброкачественными ссылками оперативно.



P.P.S
"Михалыч"- мой взаимный "френд". 63года. Профессиональный строитель. Родился в Сибири в "смешанной семье" (родители разных национальностей). Жил и работал- "по всему СССР".
Сейчас пенсионер, живет в Николаеве.
pic#108509455 министерство предупреждает

Петлюра и Жаботинский

Оригинал взят у andreistp в Цитата

из сов. секретного учебника "История советских органов государственной безопасности" под редакцией Чебрикова (Москва, Высшая Краснозаменная школа Комитета Государственой Безопасности при Совете Министров СССР им. Ф.Э. Дзержинского, специальная кафедра №9, 1977 год):

"...Так, в период Гражданской войны лидеры сиоистской партии "Паолей Цион" Гольдман и Ревуцкий вместе с контрреволюционной "Центральной Радой" на Украине вели борьбу против Советской влсти, а один из наиболее реакционных детелей сионизма Жабоитнский в помощь петлюровцам создал АНТИСОВЕТСКИЕ ЕВРЕЙСКИЕ ЛЕГИОНЫ. Сионисты входили в администрацию гетмана Скоропадского и ПЕТЛЮРЫ, служили у Колчака, Деникина...".(с. 51); также см. "Труды Высшей школы КГБ", 1974, №8, с. 88, 133.