Як українці стають росіянами
За останні два десятиріччя кількість людей, які визнають себе українцями, та їхня частка серед населення Росії зменшилася більш ніж удвічі
"Тиждень" вже писав про безпрецедентно швидкий процес асиміляції українців у Росії. За останні два десятиріччя кількість людей, які визнають себе українцями, та їхня частка серед населення Росії зменшилася більш ніж удвічі. Причому аналіз переписів населення 1989, 2002 та 2010 років свідчить про те, що найпершими від своєї національної ідентичності відмовляються ті, хто раніше відмовився від її засад, насамперед рідної мови.
Наведений нижче лист москвича з українським корінням промовисто розкриває внутрішню мотивацію та особливості соціального контексту, які, власне, і забезпечують безпрецедентний за своєю інтенсивністю процес асиміляції українців у сучасній Росії.( Collapse )
ПОШУК ІДЕНТИЧНОСТІ
Денис Дунас, Москва
Моя мама переїхала з міста Пирятин, що в Полтавській області, до Москви, коли їй було 25 років. Батько перебрався туди із селища міського типу Чечельник, що на Вінничині, у віці 27 років. Я виріс і народився в Білокам’яній і вважаю себе москвичем, росіянином.
Щоліта аж до першого курсу університету я проводив час в Україні. Свіжі фрукти та овочі, купання в річці, збір яблук, годування поросят і нутрій – цим не можна було здивувати моїх однокласників. Навіть історія про те, як я упав у туалет, – той, який на вулиці з викопаною ямою, – не мала такої популяр¬ності в Москві, як дещо інше – українська мова. За літні місяці мені вдавалося її непогано опанувати. Небагато що може розсмішити справжнього москвича так, як сказане українською речення чи хоча б слово.
Напередодні отримання паспорта громадянина РФ баба Ніна під час мого чергового приїзду до України запитала: «Яку національність я волію занести в документ: росіянин чи українець?» На що їй відповів: «Звісно ж, росіянин! Я ж виріс і живу в Москві». – «Батьки твої украiнці і сра... ти, а не москвич! Ти хохол!». У підсумку я отримав паспорт громадянина РФ, де не було графи «національність».( Collapse ) На мою думку, ніщо не формує людину більше, ніж соціальний контекст.
Повторюся, я виріс і народився в Москві і вважаю себе москвичем, росіянином. Не знаю, чи правильно це і логічно, але знаю точно: це природно.
Вимовити «я українець»- це штучно, (я) не зможу.
Моя мама, коли скучає за Батьківщиною, каже: «Рiдна Украiна!» – і мріє разом із батьком зустріти там старість.
Якщо я не назбираю грошей на будиночок у Швейцарії, то теж віддам перевагу Україні над Москвою.
http://tyzhden.ua/Politics/39969
* * *
Цей лист ще одного "русского в пєрвом поколєніі" суттєво допомогає зрозуміти "феномен русского народа"- тобто те, чому тільки і саме до нього органично пасує відомий вислів- "Умом ... нє понять, аршіном общім нє ізмєріть"...
Сучасне розуміння терміну "народ, нація", по перше- стосується "Уявних спільнот" (Б.Андерсон), яки з"явилися після "весни народів" в 19 столітті.
По друге- з двох не тотожніх понять- "політична нація" і "етнична нація", тут буде йтися про "етничну націю".
Коли все відбувається "природним шляхом", то (звісно- напівжартома),- маємо таку картину:
"Сравнительный анализ национализма и волос на лобке юноши"
http://mysliwiec.livejournal.com/31941.html
А якщо без жартів, то маю підозру, що( Collapse )
* * *
P.S.
И "статистика коренных народов России" тоже "тает", благодаря ви вот таким- "русским в первом поколении".
(Когда я случайно увидел первое видео, то абсолютно не зная об этом человеке ничего, задал ему вопрос:
-"Вот смотрю видео, и не могу понять, что это за акцент такой у дедушки? Такое впечатление, что он по русски с гостем разговаривает из уважения (иногда с трудом подбирает нужные слова, ошибается пару раз в падежах...), а дома говорит на другом языке.
Я ошибаюсь, или оно так и есть?"
Ответ:
-"Да, Александр Ильич всю жизнь говорит на коми языке. Но если бы мы сделали по-коми материал, пришлось бы все переводить."
http://ucmopuockon.livejournal.com/1014209.html?thread=2710465#t2710465
Оказалось, что:
1) Человек, как и положено порядочному Коми (напомню, что Коми-пермяки- финно-угорский народ), любит, знает и изучает свой родной Край:
http://ekishev-yuri.livejournal.com/307389.html#cutid1
2)Вот тот разговор с дедом, которого автор приводит в пример как настоящего русского мужика- "соль земли русской" (причем для обоих русский язык не родной- просто по деду это сильнее видно):
http://ucmopuockon.livejournal.com/1014209.html?thread=2710465#t2710465
3) Он "уже русский"-Речь перед Народом:
http://ekishev-yuri.livejournal.com/325331.html
4)Братские славянские чувства героя "братьям - беларусам (он уже "славянин"):
http://ucmopuockon.livejournal.com/1102966.html
* * *
Или вот ещё:
Ни мордвины, ни мордва. Их настоящее имя – эрзя и мокша.(Кирилл- Гундяев)
http://mysliwiec.livejournal.com/357577.html
"Тиждень" вже писав про безпрецедентно швидкий процес асиміляції українців у Росії. За останні два десятиріччя кількість людей, які визнають себе українцями, та їхня частка серед населення Росії зменшилася більш ніж удвічі. Причому аналіз переписів населення 1989, 2002 та 2010 років свідчить про те, що найпершими від своєї національної ідентичності відмовляються ті, хто раніше відмовився від її засад, насамперед рідної мови.
Наведений нижче лист москвича з українським корінням промовисто розкриває внутрішню мотивацію та особливості соціального контексту, які, власне, і забезпечують безпрецедентний за своєю інтенсивністю процес асиміляції українців у сучасній Росії.( Collapse )
ПОШУК ІДЕНТИЧНОСТІ
Денис Дунас, Москва
Моя мама переїхала з міста Пирятин, що в Полтавській області, до Москви, коли їй було 25 років. Батько перебрався туди із селища міського типу Чечельник, що на Вінничині, у віці 27 років. Я виріс і народився в Білокам’яній і вважаю себе москвичем, росіянином.
Щоліта аж до першого курсу університету я проводив час в Україні. Свіжі фрукти та овочі, купання в річці, збір яблук, годування поросят і нутрій – цим не можна було здивувати моїх однокласників. Навіть історія про те, як я упав у туалет, – той, який на вулиці з викопаною ямою, – не мала такої популяр¬ності в Москві, як дещо інше – українська мова. За літні місяці мені вдавалося її непогано опанувати. Небагато що може розсмішити справжнього москвича так, як сказане українською речення чи хоча б слово.
Напередодні отримання паспорта громадянина РФ баба Ніна під час мого чергового приїзду до України запитала: «Яку національність я волію занести в документ: росіянин чи українець?» На що їй відповів: «Звісно ж, росіянин! Я ж виріс і живу в Москві». – «Батьки твої украiнці і сра... ти, а не москвич! Ти хохол!». У підсумку я отримав паспорт громадянина РФ, де не було графи «національність».( Collapse ) На мою думку, ніщо не формує людину більше, ніж соціальний контекст.
Повторюся, я виріс і народився в Москві і вважаю себе москвичем, росіянином. Не знаю, чи правильно це і логічно, але знаю точно: це природно.
Вимовити «я українець»- це штучно, (я) не зможу.
Моя мама, коли скучає за Батьківщиною, каже: «Рiдна Украiна!» – і мріє разом із батьком зустріти там старість.
Якщо я не назбираю грошей на будиночок у Швейцарії, то теж віддам перевагу Україні над Москвою.
http://tyzhden.ua/Politics/39969
* * *
Цей лист ще одного "русского в пєрвом поколєніі" суттєво допомогає зрозуміти "феномен русского народа"- тобто те, чому тільки і саме до нього органично пасує відомий вислів- "Умом ... нє понять, аршіном общім нє ізмєріть"...
Сучасне розуміння терміну "народ, нація", по перше- стосується "Уявних спільнот" (Б.Андерсон), яки з"явилися після "весни народів" в 19 столітті.
По друге- з двох не тотожніх понять- "політична нація" і "етнична нація", тут буде йтися про "етничну націю".
Коли все відбувається "природним шляхом", то (звісно- напівжартома),- маємо таку картину:
"Сравнительный анализ национализма и волос на лобке юноши"
http://mysliwiec.livejournal.com/31941.html
А якщо без жартів, то маю підозру, що( Collapse )
* * *
P.S.
И "статистика коренных народов России" тоже "тает", благодаря ви вот таким- "русским в первом поколении".
(Когда я случайно увидел первое видео, то абсолютно не зная об этом человеке ничего, задал ему вопрос:
-"Вот смотрю видео, и не могу понять, что это за акцент такой у дедушки? Такое впечатление, что он по русски с гостем разговаривает из уважения (иногда с трудом подбирает нужные слова, ошибается пару раз в падежах...), а дома говорит на другом языке.
Я ошибаюсь, или оно так и есть?"
Ответ:
-"Да, Александр Ильич всю жизнь говорит на коми языке. Но если бы мы сделали по-коми материал, пришлось бы все переводить."
http://ucmopuockon.livejournal.com/1014209.html?thread=2710465#t2710465
Оказалось, что:
1) Человек, как и положено порядочному Коми (напомню, что Коми-пермяки- финно-угорский народ), любит, знает и изучает свой родной Край:
http://ekishev-yuri.livejournal.com/307389.html#cutid1
2)Вот тот разговор с дедом, которого автор приводит в пример как настоящего русского мужика- "соль земли русской" (причем для обоих русский язык не родной- просто по деду это сильнее видно):
http://ucmopuockon.livejournal.com/1014209.html?thread=2710465#t2710465
3) Он "уже русский"-Речь перед Народом:
http://ekishev-yuri.livejournal.com/325331.html
4)Братские славянские чувства героя "братьям - беларусам (он уже "славянин"):
http://ucmopuockon.livejournal.com/1102966.html
* * *
Или вот ещё:
Ни мордвины, ни мордва. Их настоящее имя – эрзя и мокша.(Кирилл- Гундяев)
http://mysliwiec.livejournal.com/357577.html
