mysliwiec (mysliwiec) wrote,
mysliwiec
mysliwiec

Звіт про відвідування Мордору

Originally posted by [personal profile] vjn at Звіт про відвідування Мордору
Давно вже необхідно було з`їздити по справах у країну північних "братів". Минулого разу був там у квітні - досхочу наївся спілкуванням з орками. Тому відкладав скільки міг. Врешті таки довелось. Втішив себе тим, що буду Штірліцем серед наці - спостерігатиму. Причому, що важливо, спостерігатиму за знайомими, за людьми, яких давно знаю - так краще помітна еволюція їхніх поглядів. По досвіду знав, що переконувати марно, тому краще стримаю себе і просто буду накопичувати інформацію. А потім все опишу. Що і роблю зараз (обережно, дуже багато букофф! Так що подумайте, чи воно вам треба):

У вагоні потягу "Київ-Москва" їхав у купе з уманським заробітчанином і двома пенсіонерами-москвичами родом з України. Заробітчанин хвалився, що йому добре платять на будівництві підмосковної дачі якомусь грошовитому столичному пузаню і показував "патент", що дозволяє йому скільки завгодно перетинати кордон туди-сюди. Спочатку вони говорили про дрібниці, потім перейшли до політики. І полилось з обох боків:
- Так то ж Америка всьо заварила, шоб Росії нагадить. От шо тому Обамі не хватало? - Рішив власть в мірє захватить? А ми ж всігда з Росієй жили дружно, от нашо було всі ці Майдани затівать?
Хахли з малоросами знайшли спільну мову...

На вокзалі в Москві зійшов з тяжким почуттям. У свій час довго жив у Мордорі, але зараз особливо гостро відчув, яке все чуже, холодне, вороже, нелюдське. Ось ідуть люди - на перший погляд звичайні, ведуть дітей, про щось між собою мирно розмовляють, навіть посміхаються, але по досвіду знав: спробуй заговорити про Україну - таке лайно поллється - задихнешся від смороду. Так і було майже у 100% випадків.
Безліч машин з колорадськими стрічками в салонах. Від цього пересмикувало і хотілось швиргонути цеглину чи хоча б плюнути їм у вітрове скло. Мабуть, таку ж реакцію викликали у цивілізованих народів свастики під час другої світової.

Колишній сусід, слюсар, суб`єкт досить недалекий, зустрів запитанням:
- Ну что там происходит? - расскажи. Долго еще этот ПоТрошенко будет народ истреблять?! Никак не нажрется!
Я вже знав, що пояснювати щось марно - проігнорував, перевів на інше - запитав, як вони тут живуть. Він почав жалітися на важке життя, на щоденне подорожчання:
- Ну, санкции санкциями, но это ж не из-за санкций - чиновники все мутят! Нам все хуже, а сами вона какие котеджи строят! Путина на них нет!
(практично ніхто з "критиків" на Путіна не гнав - навіть високих посадовців винують, але Путін... То святе).
Сусідка, викладачка англійської мови, все розпитувала:
- Зачем этот Правый Сектор развязал гражданскую войну? И что же теперь будет с Украиной?
Інша сусідка, бабуся, чіплялася:
- Скажите, а что, правда этот Порошенко такой фашист? Ну что он творит?! Ведь нельзя же так... Я уже телевизор боюсь смотреть - одни оторванные головы, руки и ноги.
Порадив обом взагалі телевізор не дивитись (сам, до речі, так і не вмикав його там. У попередній приїзд спробував було - з`явилось нав`язливе бажання голосно матюкатися, розбити екран чи прямо зараз влаштувати теракт).

Мадам, з якою колись займався психологічною корекцією, ще в попередню нашу квітневу зустріч   довірливо так, "під великим секретом" повідала:
- У нас один знакомый, журналист, был в Киеве. Ну, под прикрытием. Так он рассказывал про ужасы, которые там видел, про фашистов на этом их Майдане…
Я її тоді перервав, сказавши, що сам там був, причому, без будь-якого "прикрытия", і Майдан той не "их", а мій, і ніякого фашизму я там не бачив, а бачив героїзм і самопожертву. У відповідь - ступор і круглі перелякані очі.
Інший колишній знайомий, бізнесмен, зателефонував мені тоді зразу ж після мого приїзду для того, щоб нетерпляче задати питання:
-"Ну как там в Киеве? Победим мы америкосов или они нас?".
Що на таке відповіси? Бачачи тоді таку реакцію майже всіх і переконавшись, що дискусії марні, я виробив універсальну формулу відповіді на їх чіпляння - відповідав:
-"Вам лучше этого не знать, потому что это нарушит ваш психологический комфорт".
Як не дивно, фраза працювала безвідмовно - зразу ж відчіплювались.
А у цей приїзд ситуація помінялась до гіршого (кисельовщина в дії): запитання стали більш агресивними і здебільшого риторичними. Тобто мої відповіді і пояснення не вимагались - не виїжджаючи з Мордору, вони краще мене знали, що робиться на моїй батьківщині, а на мої намагання заперечити відповідали, що я зомбований бандерівською пропагандою. Мадам зі знайомим "журналістом під прикриттям" мені сказала, що не розуміє, чому я маю туди вертатись:
- Зачем Вам в этот рассадник фашизма? Забирайте родных и переезжайте в Россию!
Ага, щас...
А той самий бізнесмен почав дивуватись:
- Почему Украинцы не открестятся от Бандеры и его зверств? И что они нашли в этой Европе и Пиндосии? - там же все скоро накроется медным тазом, а Россия все равно станет мировым лидером.
Сваритись, переконувати, чи дискутувати не став - просто поставив на них хреста. Хоча не завжди вдавалось стримуватись - зазвичай з тими, з ким були більш-менш нормальні відношення, кого вважав адекватними і здатними сприймати аргументи, іноді зривався на безнадійну дискусію. Потім завжди жалів.

Дуже адекватна на перший погляд колишня сослуживиця взялась мене переконувати, що "это Запад хочет разжечь войну на Украине и втянуть в нее Россию. Но Путин как человек разумный никогда не начнет войну против братского народа". А коли я заперечив, що війна вже йде, захоплено українські території, гинуть люди, і якщо Путін дійсно такий "разумный человек", то чому досі йде "на поводу у коварного Запада", не відмовиться виконувати його підступні накази і не виведе війська й зброю з братньої України, скинула маску і зловтішно відповіла: "А не надо было дружить с американцами". Я запитав, чи можна, щоб ми самі, без її дозволу вирішували, з ким нам дружити? На тому й розсталися. Зараз на її сторінці в інтернеті красується девіз:
-"Мои кумиры: Путин, Говорухин, Михалков".

Ще один знайомий переконував мене, що вся справа в тому, що "на Украине запрещают русский язык". Коли я попросив аргументувати, в чому полягають "запреты", якщо у нас є тисячі російських шкіл чи класів, купа російськомовних радіо і телепередач (в тому числі найпопулярніша програма Шустер Live), транслюються кілька російських телеканалів, російськомовної літератури в кіосках і на прилавках чи не більше, ніж україномовної, а сайт Верховної Ради на трьох мовах - українській, російській, англійській? І чи йому говорити про лінгвоцид, якщо у Росії, де проживає кілька мільйонів українців, нуль українських державних шкіл, нуль україномовних радію і телепередач, жодного українського телеканалу і спробуй знайти пресу українською? Отримав унікальну відповідь (причому, без стьобу, на повному серйозі):
- То, что в России нет ваших школ и телевидения - ничего страшного, а вот то, что на Украине недостаточно русских школ - это фашизм.
Розмовляти не стало про що…

Колишня моя студентка з двома з половиною вищими освітами (дві є, третю одержує), що має захмарно оплачувану московську роботу і хизується своєю креативністю й аналітичними здібностями, теж почала мені впарювати про "репрессии против русских на Украине". На моє прохання конкретизувати - про які репресії мова водила у повітрі руками і белькотала щось незрозуміле, врешті все звелося до того, що "это же всем известно". Я знизав плечима і попросив, щоб обов`язково сповістила мені, коли щось конкретне стане "ізвєстно" саме їй.
А потім ця особа взялася мені розказувати про "америкосовскую агрессию против России":
- Все расширяются со своим НАТО - лезут к границам России. Вот сейчас на Украине поставят свои ракеты - в 20 минутах досягаемости от обеих столиц. Не-на-ви-жу!
Доводила, що "никакой российской агрессии нет, у вас там идет гражданская, националистическая война". І зловтішно так:
- Что, америкосы плохо помогают? Что ж так? А ведь это они все заварили - сами же проговорились, что потратили на Украину 5 миллиардов долларов. И что, нужен вам был этот ваш Майдан? На фоне того, что сейчас происходит, Янукович с его золотым унитазом - просто плюшевый зайчик.
Мені стало гидко до блювоти, і на цьому наше спілкування закінчилось.

Посидів у дивному Мордорському інтернеті. В Україні брехлива фашистська київська хунта жорстоко і підступно надає вільний доступ до будь-яких інтернет-ресурсів, а у справедливій, ні разу не зомбуючій антифашистській Росії при намаганні зайти на деякі сайти вискакує ось таке:



Колишній колега по роботі психотерапевт Андрій від початку нашого Майдану відмовчувався, ні про що не питав і сам не коментував, а коли у Скайпі ненароком вийшли на українські події, сказав, що не хоче про страшну тему, бо він "за мир", а мене просив "беречь себя". Цього разу маску скинув. Заходжу - читає в інтернеті про "русссскую вєсну". Далі сам розмову завів:
- Нет, я все могу понять, но детей-то зачем убивать?! Ваши же Донецк постоянно обстреливают! Зачем они вообще туда полезли - с танками, с пулеметами? Зачем?! Люди же просто свободы захотели.
- Андрей, скажи: а ты точно так же реагировал, когда ваши каратели, посланные московской хунтой, истребляли женщин и детей в Грозном? Они же просто свободы захотели! А когда в Беслане подорвали спортзал, уничтожив 30 террористов, а заодно три сотни детей, тоже так же возмущался?
- Ну что ты сравниваешь? Это ж совсем другое!
(а на обличчі блудлива така посмішка, що видає: в глибині душі розуміє, але не визнає, бо то "укропы", а то руссские. Русссским можна все. Просто тому, що руссскіє. Вища раса).
Заходить Оля, дебела матрона, теж колишня сослуживиця:
- Да, снарядами людей просто в клочья разносят! Вчера показывали. А женщину как насиловали? Это ж просто....
- Да-да, знаю, - кажу, - пенсионерку, эпилептичку, а весь автобус смотрел... А мальчика иисусоподобного, в трусиках распяли на доске объявлений...

Вона невпевнено:
- А маму евонную привязали к танку и по площади таскали...
- Точно. Причем, по площади Ленина, которой в Славянске нет. Ну, фашисты, что с них возьмешь?

Вона замовкає, смутно підозрюючи, що стібусь, а потім, поглядаючи на Андрія:
- Ну, вообще-то наши тоже привирают немного... Но их пропаганда! - Это ж вообще ни в какие ворота! - Они ж говорят, что там наши войска на Донбассе! Представляешь, Андрей?
- Да как же не представлять, - кажу, - Конечно там они есть.
- Да лаааадно тебе...
- Ага, еще скажи, что оружия там россиянского нет. Прут бронетехнику составами через неконтролируемую границу...
- Да непра-а-а-вда это...
- Так когда ваши бандеровцы туда поперли танками, - підхоплює Андрій, - люди вообще безоружными их встречали. Стрелков вернулся в Россию с двумя ружьями. Ну сейчас-то, наверное, что-то уже есть. Но танки составами и российская армия - вранье это. Да если б наши войска там были, то давно б уже Киев был бы взят, а твоя мама расплачивалась бы рублями вместо ваших этих гривен. И вообще: скоро ваших этих бандеровских западенцев выпрут с Донбасса, и все сразу прекратится.

Я спробував було щось доводити, бачу - безнадійно: начитаний чувак з вищою освітою, впевнений у своєму високому інтелекті, абсолютно переконаний, що "воду на Украине мутят несколько тысяч бандеровцев из Львова при поддержке америкосов", і варто тільки цих галичан виперти з Донбасу, зразу ж запанує мир. Причому "руссскій мир".
- Ваша эта Украина скоро вообще рассыплется - свет отключают, репрессии идут, народ беднеет, газа и нефти вообще нет...
- Поговорим через два-три года. Когда на месте вашей России будет несколько новых стран, неопасных больше для мира.
- Каких новых стран? (розгублено так).
- Ну, какая-нибудь Сибирская Демократическая Республика, Поволжская, Дальневосточная...
- Да ладно тебе, Россия никуда не денется, у нас нефти, газа, золота и алмазов полно, а вот ваши нищие бандерлоги исчезнут.

Нафта й газ - то національний фетиш, предмет захмарної гордості. Доводити щось безнадійно. Бідні шведи, данці, швейцарці не підозрюють, які вони нещасні голодранці без газу і нафти. Мабуть, тільки через це нерозуміння живуть на порядок заможніше багатих росіян.
А Андрій заводить улюблену мантру всіх мордорців:
- Вот зачем ваша власть поперла туда танками и начала детей убивать? Вот и отгребла по-полной - напоролась на сопротивление опоченцев. А надо было все лишь навсего не запрещать им русский язык.
- Андрей, а ты там был, на Добассе? Своими глазами видел запрещение русского языка?
- Не был, но и так знаю.

Ноу комментс…
Знову Оля включається:
- А тебе не страшно туда возвращаться? Там же эти, с нашивками, Правый Сектор которые...
- И что в них страшного? У вас страшнее.

Оля не зрозуміла...
- Но ведь ты же наш, русский, зачем тебе туда ехать?
У мене від такої заяви щелепа відвисла. Поки думав, як жорсткіше відповісти, вклинився Андрій:
- Да какой он русский? - Он бандеровец! Ты что, не знаешь? - Он же во Львове учился. А все, кто во Львове поживет, становятся бандеровцами.
- Спасибо, - кажу, - Андрей! Именно это я и хотел сказать. Я не ваш. Никакой ни разу не русский. Я укроп. И сторонник Правого Сектора.

Оля в ступорі… Андрій спробував перевести розмову у мирне русло і почав розказувати про те, як їздив на Сочинську Олімпіаду. Про те, як "показали всему миру, кто мы есть, подняли престиж страны, я впервые начал гордиться своим народом и увидел, что Россия действительно поднимается с колен"...
- Ага, а через пару месяцев весь этот престиж засунули в задницу - про Олимпиаду вашу никто уже и не вспоминает, а сами вы стали мировым изгоем...
Одним словом, не вийшла у нас розмова. Я вже не став йому казати про те, що спробував було глянути на відкриття тієї їхньої Олімпіади, але мені те олімпійське "вставание росссиян с колен" здалося таким дрібним на тлі наших епохальних майданівських подій, які перевернули не тільки долю країни, долю Європи, але й, як зараз видно, долю світу, включно з їхнім Мордором. А ті їхні лазерні картинки і танці на стадіоні такими нікчемними виглядали порівняно з героїзмом наших людей на Майдані, де все - на піку: життя і смерть, любов і ненависть, людяність і ницість, самопожертва і зрадництво, що не зміг те їхнє Сочі дивитись - вимкнув телевізора.

Трохи відпочив душею зі старим знайомим - давнім ненависником Путіна і його дій щодо України. Правда, він рідкісний унікум, виключення з усіх правил, до того ж - тільки наполовину росіянин. До речі, мама його - теж виключення з правил. Зв`язала мені у подарунок чудового шарфа з верблюжої шерсті - жовто-блакитного, чим мене дуже розчулила:



Дуже здивувала ще одна моя колишня студентка. Сама завела розмову про наші події - я сказав, що не налаштований зараз про це говорити. На що мені відповіла:
- А что там говорить? И так все ясно, что наши там творят. Я сейчас на работе сама стараюсь эту тему не затрагивать, потому что сразу начинаем ругаться.
Чесно, не чекав...

Зате ще один знайомий... Таке враження, що я був присутній на поступовому загниванні і розкладі людської душі. Отже, історія одніє смерті. Смерті душі:
Знайомтесь: Сергій, у минулому лікар, зараз художник і поет, романтик, пропагандист теорії про вічне життя - через ряд відроджень з втратою колишнього его" і надбанням нового. Автор романтичних пейзажів з альтернативної реальності, крайній пацифіст і гуманіст (колись сказав мені, що якби був вибір - кому вмерти: йому, чи його коту, то, не вагаючись, запропонував би своє життя в обмін на котове). Початок наших майданівських подій він навіть прокоментував
- Народ всегда прав. А народная революция - дело священное.
Я йому з Майдану тоді зателефонував, запросив у Київ, пообіцяв зустріти й поселити - щоб своїми очима революцію побачив, коли ще така можливість буде? Він відмовився - сказав, що кота ні з ким лишити.
Знав би я, яким він стане менш ніж за рік...
Еволюція (швидше інволюція) його поглядів йшла поступово і спочатку не дуже швидко. Коли я ще у свій квітневий приїзд, показував йому фото майданівських касок, розписаних візерунками і квітами, ангелами, пейзажами і біблійними сценами, розгублено так запитав:
- А где же свастики и надписи "режь москалей"?
Потім зателефонував мені і повідав, що йому його знайомий з Харкова написав, що "в украинских частях появились какие-то новые подразделения в черной форме. Общаются по-английски. Явно америкосы. Представляешь?". Явно розраховував на мою солідарність і обурення залученням "піндосів". Я його розчарував: обурення не виказав, а відповів, що не вірю цій інформації - якби це була правда, то це дуже допомогло б моїй країні, але не з нашим українським щастям.
Потім Сірожа сів на улюбленого мордорівського "коника":
- Мне позвонил мой знакомый из Харькова. Ну, тот самый, я тебе рассказывал. Сказал, что в Харькове не дай бог заговорить по-русски. За одно только русское слово могут вытащить из маршрутки и запинать до полусмерти.
Я сказав, що такої маячні давно не чув і що не розумію, як у людей, що живуть в Україні, може вистачати совісті транслювати таку цинічну і грубу брехню. Сірожа мені тоді явно не повірив…

А у цей приїзд зомбовірус вже повністю оволодів його мозком. Риторика змінилась повністю: народ, який "всегда прав", перетворився на фашистів, а душителі "священного дела революции" - на героїв. Зустрів мене радо, почастував кавою. І сказав, що я приїхав з Третього Рейху…
На мій здивований погляд пояснив, що у Третьому Рейху найбільша концентрація геббельсівської пропаганди була у столиці - Берліні, а у сучасній фашистській Україні найбільша концентрація геббельсівської пропаганди теж у столицы - в Києві (лишилось незрозумілим, де саме він тут у Мордорі стикався з бандерівською пропагандою - комп`ютером користуватися не вміє, про інтернет хіба що чув, українських теле-радіо передач чи друкованої продукції там і близько немає, в Україні ні разу не був. Ще й з такою інтенсивною укропропагандою зіткнувся, що зразу зрозумів - чистий Геббельс! Дуже інтригувало, де він зміг знайти таку дієву й інтенсивну українську державну пропаганду? Бо я не зміг: за моїми власними спостереженнями, української державної пропаганди сьогодні не існує - лише поодинокі блогери в інтернеті, та ще декілька недержавних сайтів намагаються протистояти потужному потокові державної російської пропаганди).
А Сірожа, як і всі мордорці, почав мені доводити, що "никаких наших войск" на Донбассе нет:
- А знаешь почему? Потому что во времена Чечни и Афгана, "двухсотые" шли оттуда потоком. А сейчас - нет. Вообще нет, понимаешь?
Ага, Сірожа, так тобі Путя і відзвітував про "двохсоті", які звідти йдуть. Художники - люди наївні. Але у деякі історичні моменти наївність межує якщо не зі злочином, то зі співучастю у злочині.
А він почав мені впарювати, що "на этой войне гибнут простые люди, а наживаются политики и миллионеры. Вот как этот ваш ПоТрошенко".
- А Путина ты относишь к этой категории - политиков и миллионеров, наживающихся на войне?
- Нет, Путин - это другое!
- Какое ж другое, если политическая власть у него абсолютная, а финансовое состояние такое, что Порошенко против него - побирающийся бомж против директора успешного банка?
- Ну, Путин продвинутый человек. Он духовными практиками занимается, восточной философией интересуется. И он стратег. Он же всех обставил! Ты ж видел, как он Крым вернул? - Без единого выстрела! Это ж теперь войдет во все мировые учебники по стратегии! И главное: ваши все Потрошенки и Яйценюхи сосут у америкосов. А Путин сам по себе. Никому не подчиняется. Уважаю его!
- Ну да, как Гитлер был сам по себе. Тоже восточной философией интересовался. Тоже стратег. И тоже вся Германия его уважала. И обожала.
- Ну, ты не равняй только. У нас невозможно обожествление фашистских символов.
- Да? А флажок-то ваш трехцветный - фашистский символ РОА Власова.
- Ну, не надо: российский триколор был намного раньше Власова, и не вина флага, что Власов его себе взял.
- Ну так и свастика была намного раньше Гитлера. И не вина свастики, что Гитлер ее себе взял.
- Что ты мне пытаешься доказать?! Это ж несравнимо! Со свастикой у нас никто на улицу не выходит!
- Да ты что? Ты правда не видел в Москве "Русского марша" со свастиками? А хочешь на улице, недалеко отсюда покажу свастику на стене, и надписи: "Черноту вон из России! Россия для русских"?
- Ладно, не хочу я об этом говорить! Во всяком случае, у нас не пропагандируется гомосятина и извращения эти все.
- Что, правда?! Кстати, ты не читал интервью Людмилы Путиной газете "Гардиан" о Вовиных невинных хобби? Наизусть повторю: "Последние несколько лет наш брак держался только на угрозах. Я думаю, что политическое нагрузки и тотальное недоверие ко всем повлияла на Володину психику. Кабаева - ширма для общества. Я не понимала, почему Володя в каждую поездку забирал с собой собаку (Конни). Последней каплей стали их с Конни странные совместные приемы ванной. В медицине у этого есть название, но я боюсь произносить его вслух"
- Не хочу я это слушать! Это все неправда!
- Ну да, про бога нельзя так говорить…
- Да при чем тут бог?! Почему я должен ей верить? Может и не было никакого интервью и никакой газеты Гардиан. А может и Людмилы Путиной не было? Знаешь, как в индийской философии: все только видимость, Майя, а каков мир в реальности никто не знает. Может и тебя сейчас рядом со мной нет. И меня тоже.
- Во как ты в кусты побежал прятаться. Ну так может и Путина нет?
- Может и нет.
- Ну так может нет и никаких бандеровских фашистов, которые маленьких детей распинают?

Деякий час мовчимо. Потім він запитує:
- А как народ на Украине относится к Порошенке?
- Да ругают его все за мягкотелость, за неспособность дать адекватный отпор, за бесконечные договоры и перемирия (которые Россия все равно нарушает, а наши ребята из-за этого гибнут), вместо реальных силовых действий против агрессора. В общем - недостаточно тверд, "ни рыба, ни мясо".

Сірожа явно розчарований - він чекав, що українці обурені жорстокістю й агресивним фашизмом ПоТрошенка і вимагають від нього припинити геноцид - вбивати, катувати, розпинати і творити злочини проти людства.
Як же ви, Мордорські зомбувальники і зомбі, дістали своїми казками про "кієвскую хунту"! Ви ще справжньої хунти не бачили. Краще моліться, щоб вона дійсно не прийшла - замість тих безхребетних і безпорадних ботанів, що зараз у нашій владі. А то людям вже несила бачити їхню пасивність і режими припинення вогню у відповідь на вашу нахабну агресію й жорстокість, давно вже в суспільстві запит на хунту. Ось тоді, зайчики, будете ви возити свої "двохсоті" не в фурах з гуманітарними конвоями, а потягами. А може й у ваших прикордонних областях почнеться таке, що ви заварили на нашому Донбасі.
А я запитую у Сірожі:
- А не задумывался, почему на территории, контролируемой фашистской киевской хунтой, спокойная мирная жизнь, а там, где типа ополченцы, поддерживаемые Путиным, - кровь, трупы и разруха? И почему так получилось, что за 23 года после распада СССР Украина не вела ни одной войны, а Россия вела их пять (Приднестровье, Абхазия и т..д.), и после этого украинцы - фашисты, а россияне - миролюбцы?
- Не хочу я это вранье слушать!
- Какое вранье? Это факты! Что, не было войск генерала Лебедя в Приднестровье? Не было ваших в Абхазии, Чечне, Северной Осетии, Грузии?
- А что оставалось делать? Не Россия напала, а на нее напали, вот и получили ответку.
- Какие ж вы бедные! То Чечня на вас танки двинет, то Грузия нападет, то Молдавия.
- Да, так и было.
- Ага, и Украина сейчас на вас напала. А перед этим в 1968 на вас напала Чехословакия, в 1956 - Венгрия. В 1940 на вас напали прибалтийские народы, в сентябре 1939 - Польша, а в конце 1939 - Финляндия. В 1920 опять Польша напала, а в 1918 - опять Украина...
- Слушай, зачем ты мне все это говоришь? Я против войны, я не могу видеть жестокости, не могу видеть, что люди не меняются, это все так далеко о того, зачем мы пришли в этот мир…
- Красиво, но по Станиславскому НЕ ВЕРЮ! Даже если б ты действительно такую нейтрально-отстраненную позицию занимал, то не обвинял бы одну сторону, а другую, во главе с вашим кремлевским опарышем, всячески не выгораживал бы и не поддерживал. Слушай, давай начистоту: если уж у тебя нет возможности разобраться в ситуации и нет сил не любить Путина, то хотя бы не поддерживай его так явно и побудь в стороне от того, что сейчас происходит в Украине.
- А я не только в стороне не буду, я, если понадобится, сам поеду Донбасс от ваших защищать.

АБЗАЦ! Вже не здивуюсь, якщо справді поїде колишній поет і пейзажист, а нині імперський романтик Сірожа на окупований Донбас (подивитися на український Майдан у свій час кіт завадив, приїхати вбивати українців кіт вже не завадить). Не впевнений, що гарно вправляється зі зброєю, але згадає свої хірургічні навички - зможе полонених українців допитувати, очі їм ложкою виймати, голови живим відрізати. Отримає погоняло "Хірург". І прийде день, коли в інтернеті з`явиться фото: наш "гуманіст" у заплямованому кров`ю халаті стоїть поряд з татуйованими бандюками на тлі розчленованих трупів наших солдатиків, з головою "укропа" в одній руці і його очними яблуками на нервах - в іншій. І підпис: "Моторола, Бес, Чепушило, Ржавый, Сопля, Глист, Упырь и Хирург- лучшие люди Новороссии!".

Який все таки епохальний психологічний експеримент провів кремлівський карлик! Кілька місяців - і з людей спали маски, сповзла облуда, виявивши хто є хто насправді у цьому житті. І дивним чином розвиднілось: той, хто нічим не виділявся, раптом виявився справжньою людиною зі стрижнем, зі здоровою сильною душею, готовим відстоювати правду і добро. А той, хто був на виду і навіть вважався вільнодумцем і радикалом, виявився боягузливим хробаком чи безмозклим зомбаком з атрофованою совістю і смердючою продажною душею.

"Ітогі падвєдьом" (©):
у цей приїзд я втратив майже всіх своїх мордорівських знайомих і тих, кого вважав мало не друзями. Розстались без скандалів, але відносно декого маю мстиві плани дати "на доріжку" смачного копняка по інтернету. Не за себе - за Україну.

Страшенно втомився морально у цей приїзд - ніяк не міг дочекатись, коли ж поїду додому. Так, там війна, смерті, нелегке життя, але ж там таке повітря свободи, такі надії, такі можливості, більшість з яких залежать тільки від нас самих, а не від "баріна". І вповні зрозуміти це зможе лише той, хто на тиждень-другий приїде в Мордор і відчує це. По контрасту.
Коли їхав назад, то перетнувши кордон, побачивши нашу рідну землю, наших людей, жовто-сині прапори на будинках, таке відчув... Щось защеміло в грудях і мало не сльози на очах. Не міг від вікна відірватись - все дивився й дивився. Не передати…

ВИСНОВКИ, ЯКІ ЗРОБИВ:

1) Незважаючи на те, що російським матерям з окупованої України пішли тіла їхніх дітей у цинках, незважаючи на санкції і падіння рівня життя, ніякого очікуваного багатьма прозріння мордорців не настало (рідкісні поодинокі випадки, які були такими і до санкцій, не рахую).

2) Навпаки - стають все більш неадекватними, відходять від реальності і починають жити у придуманому, деформованому світі. Схоже на незворотній розпад особистості при психічних захворюваннях. Або на розпад особистості алкоголіка.

3) І як безнадійно лікувати алкоголіка, коли він цього сам не бажає, так само безнадійно лікувати зомбованого мордорця. Аргументи безсилі, бо ж "обмануть меня нетрудно - я сам обманываться рад". Будь-які факти про реальний стан речей обрушують їхню картину світу, де Мордор - то сама доброта і любов, де їхня "голубоглазая Рассія" - непримиренний борець з фашизмом, несправедливістю і збоченнями, "страдаліца" за світове зло, месія, що несе у світ духовність і щастя, богообрана земля, непереможна і незламна, її всі гноблять і оббріхують, "но ми всьо равно пабєдім!".
А ти їм факти наведеш і розкажеш, що їхня кроткая Рассєюшка - то насправді смердюча зубаста потвора, яка пожирає чужих і свох дітей і тягне світ до ядерної прірви? І що вони з тією правдою робитимуть? Вона їм треба? До останнього будуть чіплятись за те, що єдине наповнює сенсом їхнє життя.

4) Тому дискутувати, аргументувати, наводити факти - невірна, абсолютно безнадійна тактика. Більш того, сам факт дискутування з ними, аргументування, наведення фактів сприймається ними як слабкість і доказ власної правоти - типу "они оправдываются, значит неправы".

5) Найкраща тактика - презирливе насміхання, стьоб і ржач над їхніми божками і "духовними скрєпами". Причому, робити це треба з "позиції зверху" - приблизно так, як мудрий дорослий поблажливо посміхається над лепетом нерозумної дитини. Можна навіть їх пожаліти, можна щиро висловити їм своє співчуття за те, що вони опинилися в такій глибокій дупі. Можна співчутливо запитати, чи не можемо хоч чимось їм допомогти ("бо ж браття все таки!").
Такого відношення мордорці просто не здатні витерпіти: це єдине, що пробиває їхні захисні психологічні бар`єри і вражає у саме ватне серце. Вони до такого не звикли, такого вони не чекали, відбувається збій програми: "Как это, хохлы нас жалеют?! Нас, суперлюдей?! Не может быть!". А далі  їхня месіанська самовпевненість репається з голосним тріском: "Нет, это мне кажется, сейчас ущипну себя и все исчезнет… Это что же, над нами стебутся? Что же это? Как же это?...". І світ їхній розбивається на друзки...

(c)http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/24417.phtml

Оригінал цього допису розміщено на платформі Dreamwidth за посиланням http://vjn.dreamwidth.org/922846.html

Столиця Мордору (з літака над Шерємєтьєво в бік Останкіно), зима-2006
Фотограф А.Петренко.



Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/
Tags: кажущееся и действительное, судьба и образ
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 35 comments

Recent Posts from This Journal