mysliwiec (mysliwiec) wrote,
mysliwiec
mysliwiec

Берестейщина, якою вона була і Волинь, якою вона є.

4 грудня 1939 року
Президія Верховної ради СРСР ухвалила указ про розмежування областей між УРСР і БРСР: Україна втратила Берестейщину.
Бере́стя (Бе́ресть - Бре́ст-Лито́вськ - Брест)
Спочатку Берестейщину було поділено на 2 області БССР Брестську і Пінську, потім об"єднано в одну Брестську Область Білорусі.


Перше фото зроблено в Дорогичині (між Кобрином і Пінськом) приблизно у 1928-1930 році
Текст : "Український хор при читальні в Дорогичині"

IMG_1280

Друге фото зроблено за 150 кілометрів  на південь. На Волині.
Турийськ (між Ковелем і Володимиром Волинським).
Приблизно 1917 -1918 рік.
IMG_1273
На першому фото (посередині стоїть білявий прямо над дівчатами, за спиною хлопця у першому ряду) мій батько.
На другому (сидить у центрі, щось тримає у лівій руці)  мій дід по мамі.

* * *
В Турийську як була Україна, так і залишилась.
В Дорогичині ( зараз пишуть Дрогичін, Брестська область Білорусі) радянська влада так вдало провела русифікацію, що коли я по сайпу розповів свому родичу (що мешкає там), що ще всі його діди розмовляли  рідною українською, наприклад, у мене є поштова картка з листом українською мовою, котру ще  до 1939 року його бабця відіслала свому брату, він, виключно російськомовний, щиро  цьому здивувався.

Якщо у кого є питанні  щодо  української  Берестейщині, звертайтеся до budiaczyszcze.
Він там живе.

Українці Берестейщини

В Україні мало хто знає, що на території Білорусії існує великий регіон, заселений етнічними українцями

Це т.з. Берестейщина, яка охоплює значну частину території нинішньої Брестської областіБілоруської Республіки. В свідомості більшості українців цей регіон передусім асоціюється ізтакою радянською міфологемою, як Брестська фортеця-герой, і сприймається як білоруський.

Нинішня Брестська область є етнічним пограниччям між українцями і білорусами.
Є в ній райони, де українські села знаходяться по сусідству із селами білоруськими. Тому тут важко іноді чітко провести етнічний кордон. Також варто враховувати й інтенсивні міграційні процеси, що відбулися в останнє століття. Щодо великих міст Берестейщини, то вони були містами багатоетнічними й, відповідно, багатокультурними. Оскільки цей регіон входив за часів царської Росії в т.з. «зону осілості», у містах, особливо містечках значну частину населення становили євреї. Окрім євреїв та українців, в них помітний відсоток становили поляки, росіяни, білоруси.

Незважаючи на розмитість етнічних кордонів, різні дослідники, починаючи з кінця ХІХ ст., твердили, що території, які прилягають до Бреста, заселені етнічними українцями. Або принаймні визнавалося, що мова автохтонного населення є близькою до української мови і фактично становить один із її діалектів.
Не викликає особливих сумнівів «українськість» нинішніх Брестського, Кобринського, Малоритського, Каменецького, Жабинського, Іванівського районів Брестської області, які знаходяться неподалік від Бреста.


Це якраз ті райони, які в давньоруські часи входили до складу Волинського князівства із центром у нинішньому м. Володимирі-Волинському. Велику увагу розбудові Берестейщини приділив князь Володимир Василькович, що жив у другій половині ХІІІ ст. За його наказом був відбудований Брест, засноване місто Кам’янець, яке з часом почали називати Біла Вежа. До речі, від назви цього міста йде назва всесвітньо відомої Біловезької пущі. З іменем Володимира Васильковича пов’язана перша згадка в літописних джерелах про Кобрин. Цей князь приділяв також увагу розвитку культури в цих землях. Зокрема, в Брест і Кам’янець передав різноманітне церковне начиння й богослужбові книги.

Берестейщина входила до складу однієї Володимирсько-Берестейської єпархії з центром у Володимирі (Волинському). Зрозуміло, що в її межах здійснювався інтенсивний культурний обмін. І в культурно-етнічному плані цей регіон був єдиний. Навіть сьогодні, незважаючи на полонізацію, тотальну русифікацію, а пізніше білорусифікацію, тут у селах і невеликих містечках можна почути гарну українську мову.

З Берестейщиною пов’язана діяльність деяких помітних діячів української історії та культури. Тут народився Іпатій Потій – один із ініціаторів Берестейської унії й талановитий письменник-полеміст.
Багато сторінок його життя пов’язано з Брестом і Берестейщиною. Білоруси намагаються представити його як класика своєї літератури. Щодо українців, то ми фактично відмовляємо йому в тому переважно через те, що він був прихильником церковної унії. Хоча І.Франко, незважаючи на свою антиуніатську позицію, вважав саме І.Потія найталановитішим українським письменником кінця Х
VІ – початку ХVІІ ст.

Однак якщо небажання прилучити до представників української літератури І.Потія ще можна якось зрозуміти (у даному випадку спрацьовує політична й конфесійна заангажованість), то з Афанасієм Филиповичем ситуація є незрозумілою.
А.Филипович належав до православних консерваторів, підтримував зв’язки з козаками Б.Хмельницького. Після себе залишив щоденник, т.з. «Діаріуш», мова якого містила чимало українських розмовних елементів. Але оскільки А.Филипович жив на території Берестейщини, то ми спокійно віддали його білоруській літературі.
До речі,
цей діяч і письменник для жителів Бреста – своєрідна знаменитість, герой. На околиці міста, де він був убитий польськими солдатами, навіть споруджений на його честь православний монастир.

Можна перераховувати й інших діячів української культури, які були пов’язані з територією Берестейщини. Цікаво відзначити, що навіть представники інших культур, доля яких була пов’язана з цим краєм, виявляли інтерес до української культури. Показовою в цьому плані є фігура Юліана Урсина Немцевич, котрий народився неподалік Бреста в селі Скоки. Ю.У.Немцевич відомий і як політичний діяч, і як цікавий письменник. Він був другом і помічником ТадеушаКостюшка, одним із авторів польської Конституції 3 травня. Після себе Ю.У.Немцевич залишив чимало різних польськомовних творів, у тому числі й таких, в яких звертався до українського фольклору. У Скоках зберігся донині бароковий палац Немцевичів і парк біля нього. Проте і палац, і парк знаходяться у далеко не найкращому стані. А в селі немає навіть скромного пам’ятникаЮ.У.Немцевичу. Зате є пам’ятник… товаришу М.Калініну. І якраз біля колишньої садиби Немцевичів.

На Берестейщині, під Кобрином, народився український поет, співець Полісся Дмитро Фальківський. Його вірш «Очерет мені був за колиску…» був покладений на музику й став українською народною піснею, своєрідним гімном українських поліщуків.
Цікаво, що Д.Фальківський не вивчав у школі української мови. Значну частину свого життя провів у русифікованих містах – Бресті, Мінську, Києві. Його вчителями української були сім’я та село. Саме завдяки їм Д.Фальківський став українським поетом. З цих же країв походить «патріарх» українських поетів Польщі Остап Лапський, лауреат Шевченківської премії 2007 р. До речі, він фактично ніколи не жив на територіях, які нині входять до Української держави, а українську мову, як і Д.Фальківський, засвоїв від своїх батьків і односельців. Можна наводити й інші приклади, котрі засвідчують, що в етнокультурному плані Берестейщина належала до українських земель.

Якщо звернутися до недавньої історії, то бачимо, що як тільки на Берестейщині виникали більш-менш сприятливі умови, відразу ж відбувалося відродження українського культурного життя. На початку ХХ ст. завдяки О.Василенку (Варнаку) в Бресті була заснована українська театральна трупа, організовувалися зібрання з читанням української класики, проводилося святкування Шевченківських ювілеїв. У 1918-1919 рр. в Бресті діяла «Просвіта», виходили українські видання. Незважаючи на жорстку колонізаторську політику у міжвоєнний період у «другій» Речі Посполитій, до складу якої входила Берестейщина, тут діяли українські організації – філії «Просвіти», кооперативи, Українбанк, українська приватна школа ім. О.Строженка в Бресті.

У вересні 1939 р., коли на територію Берестейщини прийшли радянські «визволителі», жителі цього регіону заявляли про своє бажання війти до складу УРСР. Однак у Москві вирішили інакше і край ввійшов до БРСР. Активісти українських організацій зазнали переслідувань, а на Берестейщині поряд із русифікацією почалася білорусифікація. Однак під час Другої світової війни, коли Берестейщина була окупована німцями, знову з’явилися певні можливості для українського культурного життя: почали функціонувати українські організації, відкрилися українські школи. Також є відомості про діяльність на Берестейщині боївок УПА.

Після Другої світової війни Берестейщина, опинившись у складі СРСР, зазнала тотальної русифікації з елементами білорусифікації. У школах насаджувалися російська та білоруська мови, функціонували лише російські й білоруські мас-медіа. Можливості для українського культурного життя були зведені до нуля.

Певне відродження української культури на Берестейщині почалося в період горбачовської «перебудови». Однак тут не обійшлося без провокацій з боку органів влади. У 1989 р. було створено громадську організацію «Поліссє», яка видавала свій часопис «Збудінне».
Лідери даної організації проводили думку, що населення Західного Полісся – це потомки колишніх ятвягів; вони ніби мають свою окрему  мову, яка не є ні українською, ні білоруською, і тому жителі Західного Полісся є окремим народом. З часом стало зрозуміло, що метою
організації «Поліссє» було намагання дезорганізувати процес українського національного відродження на Берестейщині, посіяти сепаратистські настрої як у цьому краї, так і в північно-західних регіонах України.

Незважаючи на всі ці моменти, на Берестейщині в 90-их рр. ХХ ст. розпочався процес українського національного відродження. З’явилися українські структури – Українське громадсько-культурне об’єднання Брестської області, «Просвіта» тощо. Засновувалися й українські засоби масової інформації. Україністика почала вивчатися в Брестському університети. У школах поступово налагоджувалося викладання української мови.

Однак треба мати на увазі, що Берестейщина, в силу різних обставин, належить до одного з найбільш денаціоналізованих українських етнічних регіонів. І сподіватися тут на швидке українське національне відродження було б просто наївно. Значна частина жителів Берестейщини до сьогодні не може самоідентифікуватися в плані етнічному, часто іменуючи себе просто тутейшими. Хоча їхня говірка є близькою до української літературної мови, а традиційна культура мало чим відрізняється від традиційної культури українського Полісся.

Згортання процесу українського відродження на Берестейщині почалося за часів президентства О.Лукашенка, особливо ця тенденція стала помітною після Помаранчевої революції в Україні.Фактично було припинено викладання україністики в Брестському університеті. Сьогодні існує загроза того, що й так маргіналізоване українське культурне життя Берестейщини буде взагалі зведене нанівець. При цьому справа не лише в позиції білоруської влади. На жаль, доводиться констатувати, що українська влада практично не звертає увагу на українців Берестейщини і не надає їм належної підтримки.

Петро Кралюк, проректор Національного університету «Острозька академія»
Tags: кажущееся и действительное, судьба и образ
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 15 comments