mysliwiec

Всякому городу нрав і права,
Всяка імієт свой ум голова,
Строіт на свой тон юриста права,
С диспут студента тріщить голова,
Тих безпокоїт Венерин амур,
ВСЯКОМУ ГОЛОВУ МУЧИТ СВОЙ ДУР.

(Грігорій Сковорода)
1760 р.
Оригинал здесь:    http://www.pysar.net/virsz.php?poet_id=93&virsz_id=2
(Примечание для тех, кто не знает украинского:
В этом тексте-
буква "і" произносится как русская "И"
буква "и" произносится ближе к русской "Ы"
буква "е" произносится ближе к русской "Э"
буква " є" произносится как русская "Е"
Буква " ї" произносится как дифтонг "ЙИ")

( Collapse )

О сколько нам открытий чудных готовит интернета дух! ©

С 12. 06 2014 в этот мой блог копируются посты из моего же блога в dreamwidth :

http://mysliwiec.dreamwidth.org/

Ми. собаки, всім
серцем любимо людей.
З давніх давен, коли людина стала для нас незамінним помічником в нашій суворій боротьбі за існування, між нами виник міцний нерозривний зв'язок.

Турбуючись про людей, щиро бажаючи щоби кожен з них міг якнайліпше виконувати своє призначення, ми повиводили різні їх породи.
Але наша духовна прихільність до двоногих братів не дозволила нам зупинитися тільки на утілітарному їх використанні.

Відчуття глибокої любові до нашої з вами єдиної родини неможливо без турботи і про зовнішний вигляд людей, також.
Тому, керуючись закладеним в нас, собак, вродженим відчуттям прикрасного, ми для себе вирішили, що одні службові породи людей виглядатимуть красивіше, якщо ще в дитинстві їм фігурно пообрізати вуха.
Інші - якщо їм відтяти мизинні пальці на руках, чи вирвати ніздрі.
Треті - якщо рослинність на їхньому тілі вибрівати, чи повищіпувати на певний фасон.

А для того, щоби плем'я людське виглядало не так понуро
і одномаїтно, а також з природної нашої ігривості духа, вивели ми також і різногабарітні породи людей - від милих мініатюрних кімнатнтх люденяток,
до спритних сильньх і кмітливих невтомимих шукачів - мисливців - чабанів - винюхувачив всього зо потрібно нам, собакам.
Навіть волхатих водолазів і великогабаритних людей-першеронів.

Геть упороті з нас понавиводили спеціальні, для взіємних кривавих драк між собою, породи бойових гопників-отморозків.

Страшно подумати у що перетворилося би людське племя, якби так само як роблять це найгірші з нашого собачого суспільства, наші собачі бомжі, кожен мущинка знаходив би собі сам, керуючись тільки своїм уявленням про смак, жіночку для случки як з цілю народження потомства, так і просто так, для розваги.

З нашого боку було б кричущою безвідповідальністю довірити питання розмноження самим людям.

Тому ми самі підбіраємо кожному чоловічку підходящу з нашого погляду жіночку. І робим ми це виключно з турботи про генетичне здоров'я як конкретного людського приплоду зокрема, так і для поліпшення породистості людей взагалі.

Тільки дякуючи нам, собакам, не тільки не зникли різнобарв'я і буяюча різноманітність форм роду людського, але майже кожне століття з'являються нові його різновиди, що радують наше собаче око своїм екстер'єром.

Сьогодні, коли переважна більшість собак живе вже не серед ворожого оточення дикої природи, пребуваючи кожен день під загрозою нападу диких звірей і на перший погляд необхідність утримувати біля себе людей для нас вже відпала, ми не кинули людей напризволяще.

Ми пішли на жертви.

Розуміючи. що для любимих пусічок-людюсичок життя поза природою в міських квартирах протиприродне, нам все таки прийшлося, наступив на наше велике вірне собаче серце, взяти їх з собою у наші міські кам'яні клітушечки.
Компенсуя їм цю незручність великим асортиментом кормів, шампуней, поводків, нашийників, намордників і іграшок

Сьогодні наш гуманізм особливо помітний у нашій турботі про дорових людей, людей без власної конури і без хазяїна.
Чисельність таких людей необхідно регулювати виключно цивілізованими методами- кастрацією, утриманням у вольєрах і тільки у крайньому разі - безболісною евтаназією.

Скажемо ні жорстокому поводженню з ліпшими друзями собак - людьми!

Забезпечимо здоров'я нових поколінь наших улюблених людисьок пологлівною вакцинацією від всього!

Собаки - пам'ятайте, ви відповідаєте за того, кого ви приручили!




Переписав мовою свій текст 2012 року

Інтерв'ю з головою в піску, чи критика нечистого розуму Труханова.

Епіграф:
Ежели стоишь ты на полуправде,
то произнося общеизвестные истины, не углубляйся в частности.
Ибо конфуз твой в них и обнаружится.
(Козьма Прутков Из "Наставлений к мужам государственным").

Прочитав інтерв'ю яке Труханов 5 днів тому дав Укрінформу і не можу не сказати пару слів про кричуще незнання Трухановим міста, котрим він, як мер, керує.
Огляну тільки ту частину інтерв'ю, де йдеться про мерське світоглядне.
1)
"...адже наше місто – мультикультурна столиця"- перший ляп Труханова.
Винятково мультінаціональною і як ніслідок мільтикультурною (як і всі приморські портові чорноморські і середземноморські міста і то лише у порівнянні з якимись провінціними Устьзадріщєнскамі рос.імперії) Одеса була років з 150-120 тому.
З тих часів етнічний склад міста змінився настільки кардинально, що про це я незабаром напишу окремо.
2)
"Питання перейменування – дуже тонке: хтось розуміє, хтось налаштований радикальніше...Але треба тримати баланс і не перебільшувати. Не можна взяти і все прибрати. Історія нашого міста – дуже складна та заплутана".

Розіб'ємо цю цитату на 2 підпункти:
1- перейменування -
Тим, хто пропонує мені нічого не перейменовувати. а навпаки поновитии все, і те що перейменувала радянська влада також, я відпоівдаю що я також всією душею за і тому закликаю приєднатися до мене у написанні петиції з вимогою переписати всі таблички, наприклад, на вул. Катерининській так, щоби на кожній були всі чотири ії історичні назви, бо це все Наша Велична Історія і наші нащадки маютть пишатися нею цілком і без виключень:
"вул. Катерининська - Карла Маркса - Адольфа Гітлера (1941-1944)- Європейська.

Але чомусь по сьогодні не бачу натовпу карєннних адєссітов що бажають стати моїми соавторами в написанні цієї петиції...

2 - про "дуже складну і заплутану історію Одеси".


"...я – одесит, тут народився.
Ці пам’ятники (Пушкіна і Воронцову) встановили наші пра-пра-пра-дідусі та бабусі.
Пам’ятник Пушкіну взагалі встановили за кошти громадян. Не дарма він стоїть спиною до будівлі мерії, а обличчям – до бульвару, до людей"....

Тут я дозволю собі коротко переказати статтю про цей пам'ятник ще одного улюбленця Труханова котрого він нагородив званням почесного громадянина Одеси - видатного ватніка і українофоба, пропагандиста міфу короткої імперської русской історії Одеси, Олега Губаря, котрий під кінець життя добрехався до заяви, що влаштоване Катериною 2-ю найбільше єврейське гетто у світі - чєрта осєдлості, "мала прогресивне значення".
Погодьтесь, що почути таке від русского єврейського походження, не кожному в житті випадає.

"Для начала замечу лишь то, что бронзовый Пушкин повернут как раз лицом к Думе, помещавшейся до конца позапрошлого столетия в правом полуциркульном здании, за спиною вовсе другого монумента, Дюка...
Поэт же на самом деле как бы отвернулся от Старой Биржи, в которую Дума перебралась только в 1899-м, после постройки Новой — где ныне филармония (к этому времени памятник-фонтан стоял на своем месте уже 10 лет)...

В 1880 году на заседании в Императорском Новороссийском университете была озвучена инициатива "Славянского благотворительного общества имени Кирилла и Мефодия"(московська чорносотенна організація, достатньо подивитися хто саме був ії засновниками і керівниками)... увековечить память Пушкина в Одессе...
Эому московському Славянскому обществу из городских сумм было выделено 300 рублей на премию за лучший проект...
«Наш край — южная окраина русской земли...
Наша окраина — Кавказ, Таврида, Бесарабия и Одесса... Естественно было потому желание — эти наши местные отношения к поэту увековечить в монументальном памятнике. Когда остановились мы на этой мысли, мы были далеки от стремления конкурировать с памятником поэту в Москве, и не взыщут с нас... Мы остановились на фонтане с бюстом Пушкина в Одессе — на бульваре, против Биржевого здания... Комиссия не ищет многого — она помнит русскую поговорку „копейка к копейке — рубль”; пусть только каждый... принесет свою лепту, в копейку, и искомая сумма налицо»...
сбор средств по подписке тоже продвигался очень слабо: меркантильная Одесса некоторое время оставалась меркантильной, несмотря на все воззвания и увещевания...
ЗА 7 РОКІВ ВОНИ ЗІБРАЛИ "ДОБРОВОЛЬНЬІХ ПОЖЕРТВОВАНІЙ"АЖ НА 600 РУБ.
Але ітоговий кошторис пам'ятника Пушкіна трошкі відрізнявся від цієї суми.

На загал цей пам'ятник обійшовся в 18 000 руб (половину з яких - 9 000 руб. взято з міського бюджету Одеси)
Різницю між 600 і 18 000 назбирали скоренько,
з 1887 до 1888го, всього за рік, Навизбірували добровільно - примусовим методом. Так, як для побудови нового кафедрального собору Московського Лубянського фСБ патріархату збирав гроші Боделан через свого помічника умовного Василя І.
Приходив Вася до керівника предприємства, заводу, установи, фірми і Христа ради ласкаво просив:
- Дайте гроші, бо інакше міська налогова буде у вас ночувати і міський прокурор вас також не забуде.
Це подіяло і в 1887 році і в наші часи і гроші у всіх зовсім добровільно знайшлися.
* * *
Наприкінці 2015 року на зустрічі Труханова з громадськістю, я, дочекавшись питань з залу, встав і запитав через мікрофон Труханова - чому вже не перший десяток років в Одесі точиться дивна для мене, нелогічна тиха війна між істориками Одеси і владою міста?
В Одесі є фахові історики, вони пишуть наукові праці, кандидатські і докторські дисертації, котрі спираються на архівні документи, скликають наукові конференцї. Висновки в їх працях науково коректно доведені і висновок істориків єдиний - Одесі не 200 з копійками, а як мінімум 600 і більше років.
Тож я питаю вас, як мера Одеси, коли міськрада нарешті прислухається не до безпідставних і таких що протирічать фактам казочок про заснування на пустому місті Одеси Катериною 2-ю, а до фахових істориків і офіційно визнає вже давно доведений науковцями справжній вік Одеси?

(Щоби зрозуміти чому саме так звучала відповідь мені Труханова котру я процитую нижче, треба знати, що ще до Майдана одеський чорносотенний "Дозор" з дочкоюю гуцула з Карпат, "корінною одеситкою" Машою Більчак на чолі сам собі придумав лякалку - якщо дати цим укрАінцам палець, то вони відкусять руку і від нашої прекрасної європейської Одеси залишиться заштатна x@хLяцka Качубєєвка.

Маша 8.03.2012 року виставила у себе в ЖЖ це фото поїдання нею тортика з написом білим кремом "Украиножерьі"



Вже після втечи Януковича, у 2015 році Маша написала в журналі "Кореспондент" це:
"Если кто-то скажет вам, что Одесса не особенный город, то перед вами не одессит. Каждый город особенный для его жителей, но инородцы зачастую не могут понять, зачем местные носятся со своими маленькими фетишами.,.
Последователи древних укров считают Одессу Кочубеевкой
и потому не согласны с датой основания города.
Особенно же их не устраивает, что город основан по указу российской императрицы, а значит, День рождения – фиктивный, нелегитимный и даже сепаратистский...
Так что нам осталось от той Одессы, которую мы знали? Есть ли в Одессе хоть что-то, до чего не дотянулись их руки, стремящиеся стереть или исказить память нашего города?...
Оставьте себе только украинскую историю Одессы. Но что же у вас останется? Кочубеевка. Похоже, их это отлично устраивает".

У тому ж 2015 році завітав до Одеси редактор Комсомольської Правди - не тої, що "в Україні", а справжньої, московської, для масквічєй:

"Никак не пойму одного: почему укропатриотизм проявляется исключительно в укроидиотизме, нам со стороны это видно особенно хорошо?
Знаете ли вы, например, что в этом году Одесса собирается отмечать свое 600-летие?...

- И кто же занимается у вас этим?
- спрашиваю президента Одесской туристической ассоциации Ивана Липтугу.

- Да есть у нас тут особо озабоченные украинским патриотизмом товарищи,
- осторожно подбирая слова, отвечает тот мне"...


Зам. главного редактора КП Сергей Пономарев

Из статьи
"«Свадьба в Малиновке» по-одесски."
25.03.2015


Потім подібну фігню писав редактор мєрз/ского Вєстніка Дейч, ітд, всі цитати у мене є).

Труханов мені на весь зал в мікрофон відповів
( Цитую по тексту з одеського сайту котрий контролює Труханов):

-"Я всю жизнь считал себя одесситом, я не хочу себя считать кочубейцем".


Аркєстр туш, дами ридають, у публікі істєріка.
* * *
Тепер ви розумієте - хто є для Труханова вчителями з історії Одеси?

А міг би, щоб перед людьми не позоритись, сам прочитати хоча би коротеньку статтю "Одеса" чи в БСЕ. чи в найавторитетнішій в рос. імперії енциклопедії Брокгауза і Ефрона,
але не з його щастям:

** *
Энциклопедический Словарь Ф.А.Брокгауза и И.А.Ефрона
С.-Петербургъ,
1890—1907

Статья "Одесса":

"В польских актах XIV в. местность О. значится в числе литовских владений...
В XVI в. в ханских ярлыках упоминается бывший здесь Качибеев маяк, принадлежавший Литве...

ОСНОВАН Качибей, вероятно, еще в XV в. и к концу столетия был значительным торговым городом...

В 1769 г. на Хаджибей напали запорожцы, но кроме разграбления окружающих местностей ничего не достигли, равно как и в последующие годы.
После 1772 г. турки еще более укрепили Хаджибей, и взять его нашим войскам в 1789 г. было довольно трудно...

Закреплен за Россией Хаджибей был только по Ясскому договору, в 1791 г.
Первоначально предполагали из Хаджибея сделать поселение для моряков....

а в 1794 г. Хаджибей был обращен в военно-торговый порт и ПЕРЕИМЕНОВАН в Одессу".

(Найпрекрасніше тут те, що на всю статю про Одесу, нема ні пів слова про Єкатерину Цвай).

* * *

Большая Советская Энциклопедия (БСЭ)

Статья "Одесса" :

"ОДЕССА (ЦЕНТР ОДЕССКОЙ ОБЛ.)
город, центр Одесской области УССР.
О. ОСНОВАНА на месте татарского поселения Качибей, первое упоминание о котором относится к 1415...
По Ясскому мирному договору 1791 Хаджибей вошёл в состав России.
В августе 1794 в Хаджибее по проекту инженеров Ф. Деволана под руководством А. В. Суворова и Дерибаса начала создаваться морская гавань...
В 1795 Хаджибей ПЕРЕИМЕНОВАН в Одессу"....

І остання цитата з цього інтерв'ю Труханова:
"Зараз інформаційний простір відкритий, кожен може прочитати історію створення міста. Із пісні слів не викинути....
Не можна сховати голову в пісок і казати, що цього не було".

* * *
А тим, хто ще не знав що Катерина ніяк не могла заснувати ще раз, вже мінімум як 400 років до неї існувавше місто, повідомляю - ніякого ні указа, ні наказа, ні рескрипта Катерини Цвай про заснування Одеси не існує в природі.
Це стовідсоткова підла брехня шанувальників русскава міра, ціллю котрої є спотворення нашої історії і створення в головах українців фіктивної реальності в котрій тут з давньогрецьких часів був безлюдний безводний причорноморський дикий степ, аж покі сюди не прийшла русская матушка-аснаватєльніца Софія Фредеріка Аугуста Ангальт Цербст фон-Дорнбург, топнула своєю ніжкою і тільки після цього завелася тут ісконі новорусская жьізнь.

От така, трухлява самі знаєте що, малята, в голові у Труханова.

Про те, як КГБ готував в Одесі майбутнього міністра розвідки Нельсона Мандели Рональда Касрілса, єврея, чиї батьки емігрували до південної Африки з тоді ще підросійської Литви, у мене вже був у 2013 році пост "Как в Одессе научили негритянского еврея воевать в против белых - «It’s khorosho, ma bra!»
Читати тут: mysliwiec.livejournal.com/1108474.html , чи тут: mysliwiec.dreamwidth.org/1074257.html

* * *
А ось вам розповідь з 2018 року про те, як південноафриканські комуністи на загал уявляють собі соціалізм. І тут також згадується той-таки Роні Касрілс:

87-летний Джулиус Кампонго из зулусской деревни в 300 километрах от Йоханнесбурга уже 60 лет состоит в Коммунистической партии ЮАР. «Непростое раньше было время, — вспоминает он. — Партийный билет я закопал глубоко в поле, где пасли буйволов, еле потом отыскал. Найди полиция „книжечку“, мне полагалось бы 10 лет тюрьмы».
В 1950 году в Претории приняли закон «О подавлении коммунизма», запретив любые выступления, митинги и пропаганду «марксистской идеологии». Партия ушла в глубокое подполье и была официально разрешена только в 1990 году, когда в Южной Африке начали демонтаж системы апартеида.
Самое забавное, что какое-то время «у руля» юаровских коммунистов, распространяя среди африканского населения учение Ленина и Маркса, стояли... белые еврейские переселенцы из Российской империи.
А сами племена зулусов и коса, которым активно рекламировали «новый путь», представляли Ленина «тёмным колдуном» и «грозным могучим воином». Впрочем, давайте по порядку...

Чёрный Ильич и евреи-африканцы

...Компартию ЮАР в 1921 году основал белый: уроженец Британии, слесарь и шахтёр Уильям Генри Эндрюс. Затем борьбой за светлое будущее руководили африканцы: например, генсек Мозес Котане, умерший в 1978 году в Москве и похороненный на Новодевичьем кладбище.
С 1984 шефство над местными коммунистами приняли Джозеф Слово (как генсек) и Рональд Касрилс (как глава партийной разведки — да, случались там и такие должности).
Оба происходили из еврейских семей Литвы: их родители уехали из Прибалтики (бывшей тогда частью Российской империи) в конце XIX и начале XX века, спасаясь от антисемитских погромов. Правда, русским языком (на чём настаивала государственная пропаганда ЮАР, объявившая лидеров коммунистов «генералами КГБ») ни Слово, ни Касрилс не владели. Обоим пришлось сбежать из республики: до падения апартеида они жили в эмиграции в Анголе и Мозамбике.

Кстати, коммунистическая идеология на удивление легко «заходила» среди южноафриканских обитателей резерваций и зулусских деревень. Крестьянам объясняли: вот есть такой Ленин далеко-далеко в одной северной стране. И он за то, чтобы белые и чёрные были равны, у каждого было много скота и свой дом и бедные ели досыта. Один журналист в ЮАР сказал мне:
«Да при такой рекламе, разреши у нас свободные выборы, все бы тогда проголосовали за коммунистов».
Другой человек, состоявший в восьмидесятых в КП ЮАР, поведал мне:
«В пятнадцать лет я часто представлял себе Советский Союз. Я полагал, что там всегда стоит замечательная тёплая погода, но обязательно дожди, чтобы нормально росли рис и пшеница. Ленин живёт в хижине в центре Москвы, разводит рогатый скот, и к нему съезжаются люди со всего государства. Почему-то я думал, что у вас существуют свои чернокожие, но к ним все относятся уважительно, даже лучше, чем к белым. Какого цвета Ленин? Извините, я тоже представлял его чёрным. Я тогда рос в деревне и не знал другой жизни. Белые казались мне воплощением злобы».

Жир для «духов коммунизма»

Забавно, однако, что в компартию вступали не только скотоводы или обитатели трущоб, но даже «народные целители» и колдуны. Известный знахарь бантустана (резервации) Сискей ещё в 1982 году славился своими обрядами, обмазывая небольшой бронзовый бюст Ленина кровью только что зарезанного козла и жиром антилопы, прося «духов коммунизма» помочь крестьянам собрать лучший урожай. Он же провозгласил Ленина «тёмным колдуном и грозным могучим воином».
Другие провинциальные колдуны изрядно прославили «партию трудящихся», призывая носить изображения Владимира Ильича на шее, под одеждой: они отпугивают демонов болезни и приманивают деньги. Несмотря на угрозу тюрьмы, зулусы и коса охотно брали медальоны с Лениным.
К чести компартии ЮАР, она с этим явлением постоянно боролась, объясняя: дорогой наш Ильич к жертвоприношениям не имеет отношения, долой суеверия, демонов не существует. Однако в Африке чёрная магия (и вообще потусторонние силы) в большом почёте, поэтому просто так от почитания Владимира Ильича в магическом контексте избавиться не удалось.
«А каким-то другим изображениям вождей в племенах приносили жертвы?» — спросил я ради интереса пожилого коммуниста-африканца в Кейптауне.
«Да, конечно, — охотно признался тот. — И Сталину, и Брежневу. Но Ленин работал лучше Сталина, через него с ходу связывались с духами. А Брежнев вообще не помогал, козлов для него резать перестали».
Ну и, как уже говорилось выше, СССР являлся для угнетённого чёрного большинства Южной Африки молочной рекой с кисельными берегами. «Вот что мне виделось: в Советском Союзе африканцы могут брать в жёны белых девушек, а у нас за такое убивают, — объяснял мне, широко улыбаясь, член компартии ЮАР в Блумфонтейне. — Всем желающим вдоволь раздают пива. Мяса каждый ест столько, сколько захочется. И, конечно, везде растут кокосовые пальмы».

«Большевик отгоняет демонов»

Немудрено, что коммунисты при режиме апартеида (до 1994 года) имели огромную популярность: они работали в связке с аналогично запрещённой партией «Африканский национальный конгресс» Нельсона Манделы.
Позднее Мандела заявил: «Говорят, что коммунисты нас использовали в своих целях... Но кто сказал, что мы не использовали их?»
В 1993 году новый генсек южноафриканских коммунистов Крис Хани (принявший бразды правления вместо ушедшего в отставку по состоянию здоровья Джозефа Слово) был застрелен в своём доме ультраправым боевиком из польских иммигрантов. Скотоводы и жители трущоб в ярости вышли на митинги по всей стране, предлагая «убить тысячу белых террористов за жизнь одного коммуниста». Их с трудом удалось успокоить. С конца девяностых Компартия ЮАР официально отказалась от прославления Сталина, сейчас в её рядах 220 тысяч (!) человек. И это число растёт.
Многие функционеры-коммунисты входили в правительство ЮАР, как нынешний генсек Блейд Нзиманде, работавший министром образования в 2009-2017 гг., или тот самый еврейский иммигрант из России Рональд Касрилс, бывший в 2004-2008 гг. министром разведки и контрразведки.
Правда, оба постоянно клянут власти за «плохое отношение к трудовому народу» и требуют скорейшего установления настоящего социалистического строя.

«Бюст Ленина всегда со мной, он в моей комнате, — гордо информирует 87-летний Джулиус Кампонго. — И вы можете смеяться, но это чистая правда: если изображение Христа бережёт от злых сил, то почему бы борцу за счастье рабочих и крестьян не отгонять демонов от трудящихся? Я верю, что Ленин смотрит на нас с неба».
Я спрашиваю с некоторой иронией: зарежет ли он для Ленина козла, если потребуется?
«Дорогой мой товарищ, — грозно отвечает Джулиус. — Да хоть слона, разве мне жалко?»

Кстати, в соседнем с ЮАР маленьком государстве Свазиленд (всего 1 миллион 185 тысяч населения), тоже есть своя Коммунистическая партия, которая сражается в подполье против короля Мсвати III. Коммунисты ЮАР помогают младшим братьям, переправляя через границу революционную литературу и бюстики Ленина. А антилоп для нужных жертвоприношений, следует думать, в Свазиленде наверняка хватает и своих...

© Zотов
* * *
Цей пост також є тут:https://mysliwiec.dreamwidth.org/3069332.html

«Магазин закритий поліцією через занадто високі ціни. Власник магазину – на перевихованні в Даxау.»



Народні(національні) соціалісти (скорочено нац-исти) Німеччини боролися за щастя своїх (німців),
міжнародні (інтернаціональні) соціалісти (комуністи) СРСР боролися за щастя своїх (пролетарів).
Методи були майже ідентичні.

Цей пост також є на https://mysliwiec.dreamwidth.org/3069057.html

Ну штож. Тепер мені лишається лише чекати чергового, вже третього за цей рік бану в ФБ  на 30 діб, бо заборону і писати дописи і додавати в них зображення на 6 днів 23 години я вже отримав.
Тому що тільки-но прийшли одне за другим ось ці 2 повідомлення від Цукрогорівського "ісскусствовєда в штатском" (так в СРСР називали КГБістів, котрі працювали під прикриттям в редакціях газет, журналів, видавництв, на кіно і телестудіях) що вже давно відслідковує мою сторінку у ФБ:


* * *


Цей пост також є на https://mysliwiec.dreamwidth.org/3068710.html

До 1900 року в Одесі (дивлячись як рахувати - третьому, чи четвертому місті імперії) не було жодного пам'ятника царям-імператорам (якщо не рахувати за пам'ятник Олександрівську колону, що стоїть не в середмісті, а в парку Шевченка).
Тому тодішня міська влада вирішила, що щось з цим треба робити. Невдобно якось, губернський центр і жодного пам'ятника царю. Чи цариці.

І хоч вже тоді в місті були ті, хто для повноти народженого лише у 30 роки 19 століття статистиком Воронцова Аполоном Скальковским міфу (що не спирається на жоден факт) бажали бачити  Катерину ІІ  як засновницю хоч чогось, хоч символічно, хоч наприклад, Одеси, доросла частина тодішнього суспільства і тодішні одеські історики повстидалися б такої відвертої брехні. Тому що всі пам'ятали, як ще зовсім нещодавно, у 1889 році вони святкували не "заснування", а завоювання Одеси Рос. імперією (котре вони сором'язливо назвали евфемізмом - "приєднання", так само, як для слова раби у них був евфемізм "крєпостниє"):



І навіть тоді ж вирішили встановити в Одесі меморіальний знак присвячений ції річниці, але нажаль, потім не втілили цей задум

Саме тому і в найавторитетнішій енциклопедії Рос. імперії - Брокгауза і Ефрона, в статті "Одеса" визнавалося, що засновано місто не у 1794 році, а у 15 столітті у Великому Князівстві Литвинським Руським і Жамойтським (перша згадка у літописах 19 травня 1415 року  -  "королівський порт Кацюбіїв"). А у 1794 році місто було лише  перейменоване з Хаджибею на Одесу (у Брокгауза друкарська помилка - замість 1795 вказано 1794, коли місто ще називалося Хаджибей).
Тому, на всю статтю про Одесу в енциклопедії Брокгауза і Ефрона взагалі немає ні пів слова про Катерину ІІ.
Про завойовника Хаджибею де-Рібаса є, про міського голову де-Рішельє є, при котрому місто і бізнес у ньому почали бурхливо розвиватися за рахунок експорту морем зерна з України  (всупереч намірам  вже померлої у 1796 році Катерини, котра запланувала  Одесі долю маленького містечка Тираспольського повіту новоствореної у 1795 році  Вознесенської губернії), а про Катерину - нема.

Але ті, хто бажав міфів, наполягли, щоби пам'ятник був. На кінець кінців саме вона у травні 1794 року підписала складений Адріаном Грибовським указ  "Объ открытии свободнаго входа купеческимъ кораблямъ в Гаджибейскую гавань" в котрому мова йшла лише про будівництво у вже існуючому місті Хаджибей нового військового порта і купецької гавані (його будівництво згідно з європейськими інженерними правилами розпочали лівіше вздовж берега в 500-700 метрах від старого турецького порту, котрий був там, де зараз на насипній землі стоїть Митна площа).

І ось, у червні 1892 року, комісія Міської Управи Одеси з 12-ти запропонованих варіантів, обрала проект відомого  одеського архитектора Юрія Дмитренка під девізом "Одеса-Порт". Виготовлення і встановлення цього монументу розтягнулися до 1900 року.

Моделі для скульптур (з котрих були виготовлені гіпсові форми для відливки скульптур у бронзі) виготовив скульптор з Петербургу Міхаіл Попов. Відливали в бронзі скульптури у майстерні одеського скульптора Бориса  Едуардса.  Але тому, що 2 з 4-х нижніх скульптур роботи Попова  були комісією  забраковані (фігури де-Волана і Потьомкіна), то Едуардс перед відливкою мусив їх переробити. З часом, знаючи про безпосередню участь Едуардса  у створенні пам'ятника, багато хто ще за життя Едуардса почав помилково вважати його автором всіх скульптур. Хоча сам Едуардс тим, хто називав його автором всієї композиції, незадоволено відповідав: «Мне чужие грехи не приписывайте!»

З 1900 і до 1917 року у всіх документах і на всіх фото цей пам'ятник називався виключно "Пам'ятник імператриці Катерині ІІ" і ніяк інакше.
Тодішні одесити і не підозрювали, що років через сто, нові шахраюваті міфотворці не тільки придумають цьому пам'ятнику нову фантазійну назву "Пам'ятник засновникам Одеси", але і примудряться впевнити більшість одеситів у тому, що "так він називався завжди". Хоча якщо ви сьогодні підійдете до  цієї новоробної копії, то побачите  внизу постаменту  написану   великими бронзовими літерами  його стару оригинальну назву - Іімператриці Катерині ІІ".
(імена цих фейкотворців історії  відомі і  як   їхній георгієвській стричці не звиватися, фальсифікації їх будуть судом історії оцінені)

З подальших подій видно, що і одесити і самі творці пам'ятника відносилися до нього як до чергового номенклатурного міцного ремісничого творіння, так, як у СРСР відносились до чергового мілйонстотисячному Леніна в черговому обласному центрі. Без особливих емоцій і пієтету.

Тому, відразу після того, як у 1917 році припинила своє існування Російська імперія, а у березні того ж 1917 року Микола ІІ розкоронував сам себе, в Одесі, вже в квітні, вирішили знести цей, простоявший всього-нічого пам'ятник. Тому що раз імперії вже нема, а замість неї буде демократична республіка (про те, що у жовтні 1917 більшовики влаштують державний заколот і замість демократії буде більшовистська диктатура і червоний терор, вони ще не підозрювали), то у майбутній республіканській реальності, цей пам'ятник цариці посеред міста буде вже не доречний як такий, що не відповідає новій оточуючій  дійсності
Для чого і скликали комісію міської Управи.
Що показово, це те, що без жодного супротиву, навпаки, за власним бажанням,  активно взялися зносити те, що 17 років тому будували, самі ж творці цього пам'ятника, одесити -  дуже відомий в Одесі архитектор Дмітренко і скульптор Едуардс (автор 3-х скульптур з 5-ти пітерський скульптор Попов помер в Петербурзі ще до відкриття пам'ятника, у 1898 році).
Про що і був  складений цей документ:





ПРОТОКОЛЪ


засѣданія Комиссіи по вопросу о снятіи памятника Екатеринѣ ІІ
без поврежденія, происходившаго въ четвергъ 20-го Апрѣля 1917 года.


Засѣданіе Комисіи происходило под предсѣдательствомъ г. члена Управы Я.М. Пономаренко.
   В засѣданіи принимали участіе делегаты: от И(с)полнительнаго Бюро Одесскаго Общественнаго Комитета - Фридман, от Совѣта Рабочих депутатов - Мельников, от Одесскаго Общества Архитекторов-Художніков - Ю.М. Дмтренко и Б.В. Эдуардс, от Одесскаго Общегородского Техническаго Совѣта - Б.М. Петровскій и И.И. Грицай.
   По открытіи засѣданія - г.г. художник-архитектор Дмитренко и художник-скульптор Эдуардсъ, как строители памятника сообщили что главная фигура Екатерины ІІ состоит из 4-х частей, пустых внутри и соединенныхъ гужонами и изъ нихъ нижняя часть насажена на желѣзный штырь 5-ти дюймовъ в діаметрѣ и залита цементомъ; 4 фигур, стоящія ниже: Зубова, Потемкина, де-Рибаса и де-Волана, отлиты цѣликомъ, съ пустотой внутри и держатся на пьедесталѣ стержнями вдѣланными въ гранитъ. Всѣ фигуры отлиты изъ бронзы. Члены Комиссіи высказались в том смыслѣ, что съемка фигуры Екатерины ІІ по частямъ и перевозка ея въ музей не представляетъ трудности и опасности по отношению къ порче ея.
   Затрудненіе можетъ встрѣтиться лишь при съемкѣ нижней части залитой цементомъ. Было высказано два мнѣнія: І/ разбить цементъ и снять нижнюю часть, 2/ не разбивая цемента, подсѣчь гранитъ пьедестала на высотѣ задѣлки штыря и снять нижнюю часть вмѣстѣ с частью гранитнаго пьедестала.
Послѣ обмѣна мнѣній остановились на первомъ способѣ. Что касается стоимости работ по съемкѣ, перевозкѣ в музей и сборкѣ, то поручить выяснить стоимость устройства лѣсов и приспособленій архитектору Ф.П. Неструху; стоимость работь по снятію фигуръ - выяснить совмѣстно с присланнымъ Б.В. Эдуардсомъ мастеромъ, устанавливавшимъ памятникъ.-

Подписали:
Предсѣдатель
и
Члены Комиссіи
                                        Съ подлиннымь вѣрно
                                                  Дѣлопроизводитель /подпись/

Документ зберігається в Одеському обласному архіві ДАОО, ф 3839, оп 1, спр 14, арк 18.
Знайшов його там і передав мені ксерокс одеський історик Олександр Музичко.

Але тоді, у 1917 році, у них не склалося.
Тому що в Одесі закрутились такі події, що вже було не до того.
Тому, щоби не муляв очі, пам'ятник просто загорнули у брезент, як писали тоді в газетах-  «дабы не раздражал революционную публику»..




Потім, на деякий час, австро-угорські війська у присутності англо і німецькомовного Едуардса брезент зняли. Все ж своя, все ж німкеня - Софія Аугуста Фредеріка Ангальт Цербст фон-Дорнбург. Хай провентилюється.
І остаточно російські більшовики, але вже так, як і решта всього що вони  робили, варварськи знесли цей пам'ятник у 1922 році

* * *
Якій з всього цього я роблю висновок?
Так само, як  навколо невитягнутої з рани скалки обов'язково буде збиратися гній і вона ніколи не загоїться, поки скалку з рани не буде витягнено, так і цей маркер Русскава Міра, цей пам'ятник Катерині, поки він стоїть у середмісті Одеси, завжди буде породжувати навколо себе конфлікти і напруженість

Хтось з тих, хто дочитав до цього місця, обов'язково подумає, чи скаже вголос - критикувати кожен може, а який вихід з цієї патової ситуації?
Враховуючи те, що нинішній пам'ятник це не оригинал, а новоробна неточна копія і тому не охороняється державою, я би запропонував чи замінити скульптуру Катерини пропорційно збільшеною скульптурою де-Рібаса (залишивши внизу лише одного де-Волана)
До де-Рібаса у всіх одеситів відношення спокійне, і загальний вигляд і стиль площі не зміняться.

Чи, що ліпше, на існуючий постамент встановити замість Катькі Цвай скульптуру князя ВКЛ Вітовта (внизу обабіч  залишити тільки де-Рібаса і де-Волана). Тому що як раз за Вітовта в літопису Длугоша під датою 19 травня 1415 року  перший раз згадується "Portu Regio Kaczubyeiow" (Королівський  порт Качубіїв - майбутня Одеса)

Ось - одесити  навіть вже нафотошопили цей монумент з Каунаським Вітовтом нагорі:



Цей пост також є на https://mysliwiec.dreamwidth.org/3068439.html

Якщо в суспільство що повністю складається з тих, від кого батьки відмовились ще у пологовому будинку, котрі виросли в сиротинцях, котрі не знають і не хочуть знати якого вони роду-племені, котрі вважають своїм батьком директора дитячого інтернату, а мамами виховательок, котрі з задоволенням співають - "Мой адрєс нє дом і нє уліца, мой адрєс Савєцкій Саюз" і котрі саме такий стан речей вважають нормою, попадає 1 (одна) людина котра чітко знає своїх батьків, бо виросла не в сиротинці, а в сім'ї, тому знає і свій рід по батькові і по мамі, знає де його рідний будинок і вулиця і тому у загальному хорі не хоче підспівувати слова цієї пісні, вважаючи, що щиро від серця співати "мой адрєс нє дом і нє уліца" можуть тільки бомжі, то все це сирітське суспільство відразу ж і також щиро, звинуватить його у тому, що він "національно озабочєн", що він своєю зухвалою антисуспільною поведінкою розколює їх спільноту, їх суспільство.
Тому що в цьому суспільстві все справжнє національне вважається чимось вкрай непристойним, як, наприклад, поведінка людини, котра не приховує своєї венеричної хвороби, і навіть вважає свій стан едино нормальним.
Навіть якщо вони такою хворобою самі ніколи не хворіли, то їх навчили, що це ганебно.

Для них любий прояв нормального справжнього національного, все одно, що відкрита демонстрація людиною якогось неприйнятного у цьому суспільстві збочення, якогось табу.
Тому що підсвідомо вон відчувають, що вся їх фейкова міфологія їх "спорідненості" з директором і виховательками сиротинця на фоні реального справжнього родоводу, ніякої конкуренції не втримує.

Тому, будь директор хоч нелюдом, хоч тираном, без нього вони себе не усвідомлюють (у їх свідомості він їх породив і ментально вони залежать від нього, як діти від батьків).
Любе заперечення (чи ствердження факту, що справжні батьки у них інші), сприймається ними як зазіхання на основи. Що, власне, запереченням їх фейкових основ і є.

Можна продовжити аналогію і з суспільством що складається з сліпих з народження (котрих з дитинства запевнили у тому, що бути такими як вони, це нормально, що сліпота є нормальним природним станом речей для всіх людей світу) і одним зрячим, котрого решта звинуватить у тому, що він "зорово стурбований".

Можна порівняти з суспільством поголовно глухих, чи геть позбавлених музикального слуху - тих, кортим "слон на вухо наступив" і котрі тільки себе вважають повністю нормальними.
В їх уяві суцільною глупотою є музика, в геть кінченими ідіотами в їх очах є ті, хто цінує всяких там Бахів, Бетховенів, Бітлз...

Вони скажуть - цей "аудіостурбований" займається антисуспільною справою - яке значення має у якому пор'ядку розставляти ноти і потім попадати в них, чи ні?
Всі ці нотні грамоти, сольфеджио, гармонії, це все злісні провокації придумані ворогами на шкоду нашому суспільству.

Ці аудіостурбовані, вони такі збоченці...

Цей пост також є на https://mysliwiec.dreamwidth.org/3068189.html